Не про підручники йдеться

Березень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
147 переглядів

Дуже добре, що Вільфрид Їльґе в есеї «Змагання жертв» («Критика», 2006, ч. 5) пов’язав українські проблеми часів Другої світової війни з долею інших народів. Шкільні підручники, що їх він розкритикував, більше тяжіють описувати історію українського народу, натомість його підхід є більше поглядом на історію України. Ні один, ні другий спосіб не є чимось винятковим або вищим, але в умовах розмитої за попередні десятиліття національної самосвідомости українців той виклад, що переважає в підручниках (і не тільки в них), є цілком зрозумілим в умовах будування української держави. Автор це розуміє, але таке трактування йому не до вподоби.

Із другого боку, на час написання підручників (після 1991 року) на тему війни було не так уже й багато робіт – чи й зовсім їх не було – про долю національних меншин, різних суспільних груп у роки Другої світової війни. Тому ці питання не дістали належного висвітлення в підручниках, хоча, звісно, це не є виправданням із погляду історії держави. Показово, що Вільфрид Їльґе скрізь говорить про інші національності в УССР того часу, так само, як і сьогоднішні комуністи й більшість у Партії реґіонів говорять про багато національностей в Україні, «забуваючи», що до часів війни можна говорити, що в УССР український народ був тут одним корінним, усі решта були – і тепер є – тільки представниками своїх народів в УССР чи в Україні, більшість цих представництв формували й формують цілісні національні спільноти й держави поза межами і УССР, і України.

Проблема, на мою думку, полягає в тому, що п. Їльґе говорить про постсоціялізм, пострадянщину, але не хоче визнати колоніяльного характеру УССР, та й слова «тоталітаризм» на означення того періоду історії, що його він зве «радянським», уникає. Прийнявши ці засади, автор міг би побачити всі події довкола українців в Україні в іншому світлі, ніж у випадку з поляками, німцями, румунами чи французами: адже йдеться про бездержавний і колонізований народ. Крім того, дуже характерним є твердження Їльґе про те, що «націоналістична переоцінка історії Другої світової війни є центральним елементом у створенні антирадянської, української національної історії». Особливо симптоматичним є ототожнення: антирадянське – значить українське національне. Може, саме тому, кажучи про антирадянське українське підпілля часів Другої світової війни, слово «герої » п. Їльґе бере в лапки...

Помітні в автора й інші упередження. Значна частина його есею стосується ОУН і УПА. Він ніде не називає ці структури як осердя українського визвольного руху часів тієї війни. Навпаки, йому хочеться звести справу в основному до того, що ствердити, нібито ОУН була німецьким колаборантом. Щодо цієї колаборації сказано вже немало й до п. Їльґе, втім, першість тут за критиками «українсько-німецького буржуазного націоналізму», насамперед т. Дмитром Мануїльським. На середину XX століття п. Їльґе, мабуть, має докази визнання права на незалежність України з боку США та Великої Британії, СССР. Коли ж, як не в час захитання однієї зі світових імперій, було спробувати добитися державности? На ту мить (і не тільки тоді) держава таки була чи кращим, чи гіршим, але інструментом захисту своїх громадян від іноземного поневолення, терору та воєнного лихоліття. Може, усвідомлення цього і сприяло появі держави Ізраїль у 1948 році, коли валилися британська та французька колоніяльні імперії, а України – тільки в 1991 році.

Що ж до колаборації УПА з німцями, тут якось не хочеться вже й спростовувати цих безглуздих тверджень.

Автор правильно говорить про «Нахтиґаль» і «Роланд» як структури вермахту, – але й усі поліційні утворення, де служили українці, були не українські, а німецькі, тож приписувати сюди українську політику не можна.

Що стосується ідеології ОУН. Називати її фашистською і приписувати злочинність усій ОУН може Мирослав Попович (щоправда, в книжці, за яку він здобувся на звання історика культури та Шевченківську премію, про це йдеться ще дуже ухильно, а про гілку ОУН(СД...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі