Не лише про Бандеру...

Жовтень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
7
1116 переглядів

Взагалі-то я погоджуюся з думкою Зенона Когута, яку він обстоює в полеміці з Іваном Химкою («Україністи та Бандера: розбіжні погляди», «Критика», 2010, ч. 3-4): наука має досліджувати націоналістичний (та й будь-який інший) спадок, а не оцінювати його. Але що вдієш, коли ми простуємо до чергового світлого майбутнього, ніби до комунізму у старому радянському анекдоті: «семимильними кроками, так що худоба за нами не встигає». Сьогодні у нас за худобу правлять історики, що (тут я погоджуюся з Іваном Химкою – див. його статтю «Визнання попри знання?» у ч. 7–8 «Критики») ніяк не встигнуть за буянням державницької уяви. Ба більше, якби історики просто пасли задніх, потроху вивчаючи складні питання минулого, це було б іще так-сяк. На жаль, багато хто намагається вскочити у потяг і взяти участь у змаганнях на найкращого мітотворця (якщо вже політкоректність не дозволяє сказати – фальсифікатора). Я в жодному разі не закликаю до громадянської індиферентности. Але здається, що у фахового історика є набагато кращі можливості вплинути на суспільну свідомість, ніж удавати арбітра в тяганині між бандерівцями та комуністами, так, начебто жодної іншої альтернативи немає, не було і, найголовніше, не треба. Таке намагання підсилити особисту суспільно-політичну позицію авторитетом наукового ступеня і професійної ерудиції демонструють сьогодні, наприклад, Дмитро Табачник та Володимир В’ятрович (див. у тому ж числі «Критики» статтю Олександра Зайцева «Війна мітів про війну в сучасній Україні»). Але й учасникам нашої дискусії його не бракує.

Почнімо з формального приводу до мого втручання у цю розмову. Відбиваючись від звинувачень з боку Аскольда Лозинського у проєврейській заанґажованості своїх досліджень, проф. Химка згадав моє прізвище, висуваючи як контрарґумент той факт, що «з-поміж українського єврейства є чимало тих, кого цілком улаштовує леґенда про героїчну та демократичну ОУН-УПА, прихильну до євреїв: Мойсей Фішбейн, Віталій Нахманович, Йосип Зісельс, приміром». Це твердження містить одну, скажімо так, неправду й одну спекуляцію. Неправда полягає в тому, що я (Зісельс із Фішбейном, гадаю, здатні розтлумачити власну позицію самі) жодного разу не визначав ОУН (та УПА) як організації демократичні, так само як ніде і ніколи не казав про їхню прихильність до євреїв1. Хоча сьогодні я готовий погодитись із тим, що моє твердження про абсолютну непричетність збройних формувань українських націоналістів (зокрема, «Нахтиґалю» та бандерівської УПА) до знищення єврейського населення було занадто категоричним, і ці питання потребують додаткового прискіпливого дослідження. А спекуляцією твердження проф. Химки є через те, що перелік євреїв, готових до неупередженого публічного обговорення теми українського націоналізму, взагалі ненабагато перевищує наведений у нього. Більшість, на жаль, і досі стоїть на позиції «українці були ще гірші за німців». Її яскраво репрезентує, наприклад, американський професор Омер Бартов у своїй книжці «Стерті», щойно виданій в українському перекладі.

Це не єдиний приклад. Ось професорський диспут щодо термінології. Проф. Химка у своєму листі декілька разів уживає абревіятуру «ОУН–УПА». Проф. Когут у відповідь зауважує, що це некоректно, бо «немає такої речі: існувало дві ОУН під час Другої світової війни <...>, а у складі УПА було багато людей, що не були в жодній із ОУН». Проф. Химка відказує, що він про те добре знає, але це байдуже, оскільки обидві ОУН варті одна одної (антидемократичні, антисемітські тощо), а «УПА перебувала під орудою ОУН аж до самого розпуску». Що ж до словосполуки ОУН–УПА, то її, звертає увагу опонента проф. Химка, активно вживають українські громадські організації, зокрема в Канаді, а відмовитися від нього весь час пропонував проф. Петро Потічний, «бо прагнув відокремити спадщину УПА від спадщини ОУН».

Впадає в очі, що обидва професори свідомо чи підсвідомо іґнорують той факт, що до двох ОУН у часі війни додалося три (!) УПА, кожна зі своєю історією взаємин із єврейським...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі