Назад до нової батьківщини

Жовтень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
2138 переглядів

Сергій Жадан, Ворошиловград, Харків: Фоліо, 20101

Дія найбільшого на цей час роману Сергія Жадана, заголовок якого відсилає до теперішнього східноукраїнського міста Луганськ, відбувається у відомому Жадановим читачам оточенні, життєвих обставинах східної України. Сповнений радянських звичок і реліктів «Ворошиловград» має очевидні точки дотику з успішним романом «Депеш Мод» (2004), наприклад, у мотиві подорожі крізь постсоціялістичну цілину, коли подорож є врешті-решт метафорою пошуків себе самого, або у чудному вставному оповіданні, яке на перший погляд видається не пов’язаним із дією роману. «Депеш Мод» і «Ворошиловград» перетинаються ще в інших площинах – у структурі сюжету, композиції та стилі оповіді, проте, з другого боку, «Ворошиловград» не є продовженням «Депеш Мод», бо характери головних протагоністів задумані по-іншому, вони розвинулися та стали старшими або, коли вони подібні до персонажа «Депеш Мод», – померли «замолоду». Презентуючи свій роман у Кіровограді, письменник сказав, що не хоче писати продовження «Депеш Мод»: «Як мені здається, книга справді відрізняється від моєї попередньої прози. <...> “Ворошиловград” не припаде до душі тим, хто уподобав “Депеш Мод”. <...> Звичайно, була спокуса після “Депеш Мод” продовжувати писати в такому ж фарватері, але мені здається, що це шлях найменшого опору, мені це нецікаво. Себто я розумію, що відсікаю частину читачів, не йдучи назустріч їхнім смакам, але принаймні мені так цікавіше».

Герой нового роману Сергія Жадана Герман Корольов має спільну із двома компаньйонами – Боліком і Льоліком – роботу (щось на кшталт PR-aґенції) у великому місті (мабуть, Харкові), у якій їм радше не таланить. Герман отримує лиху новину з рідного міста: брат зненацька зник, мабуть, до Амстердама, і от його колеґа, давній Германів знайомий, кличе Германа, бо з бізнесом проблеми. Брат тримає на околиці середнього за величиною міста заправку та автосервіс. Повагавшись, Герман таки рушає в дорогу. Починається подорож, сповнена перешкод і авантюрних зустрічей на околиці провінційного містечка (проте не Ворошиловграда/Луганська); наприкінці видається, що він не покине цього місця, що він уже прибув, завершив дорогу. Герман простує пішки, їде на тарахкотючих волгах, потягах та автобусах, де зустрічає сучасних кочівників – робітників-міґрантів, контрабандистів, біженців і працівників гуманітарних організацій. Серед них – Кароліна, представниця організації ЕС. Вона їде з двома іншими чорношкірими у відгородженому салоні, розміщеному начебто в автобусі й водночас відокремленому, майже такий собі магічний театр а la Гесе. Германова розмова з Кароліною коротка та зашифрована:

– У мене справи, – пояснив я їй. – Не можу лишитись там на довше.

– Можеш, – сказала вона. – Якщо захочеш.

– Ні, – незадоволено повторив я, – не можу.

– Думаю, ти так швидко тікаєш, оскільки забув усе, що з тобою було. Коли згадаєш, тобі буде не так просто звідти поїхати.

Кароліна дає Германові напій, від якого той поринає в сон, і йому сниться випадок із його дитинства. Незабаром щось дуже схоже на цей епізод він переживе в дійсності як дежавю ще раз. Кароліна з’являється знову майже наприкінці книжки у схожій ситуації наче з паралельного світу та залишає враження ясновидиці. Вже тут відчутний мітичний момент часової подорожі в інший хронотоп – і ця поетична мітологізація не має нічого спільного з «жорстоким реалізмом», про який ідеться в анотації до роману, і ще менше із постсоціялістичною романтикою руїн у «Депеш Мод». Радше, як висловився сам Жадан в інтерв’ю, – «це роман про пам'ять, про важливість пам’яті, про безперервність пам’яті, про те, що потрібно пам’ятати все, що з тобою було, і це тобі дозволяє якось...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі