Навіщо перекладач?

Березень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
134 переглядів

Пригадую, як я почав перекладати – і чому. Задля збереження сякої-такої душевної рівноваги. Я був студентом і вже багато років, чи не від мого дванадцятого року життя, мріяв стати письменником, але все ніяк не міг почати ним бути, тобто писати. Тим часом не писати я теж не міг, отож удався до старого (тоді я про це ще нічого не знав), перевіреного маневру: взявся перекладати. Про міру моєї ювенільної мегаломанії, але теж і суворість вимог до себе, якнайкраще свідчить текст, за який я тоді забрався, мій перший переклад. Це була Гайдеґерова розправа «Навіщо поети» з книжки «Лісові манівці». Акурат Гайдеґер яко дебют, цілком незле, нема що казати. Відтоді маю певну нехіть до Гайдеґера, яку не знаю що й може колись злагіднити, зате зберігаю зворушливу вірність мегаломанії. Втім, якийсь пожиток із того юнацького ексцесу справді був: я таки став перекладачем, відтак ледь-ледь почав розумітися на тому, чому стають і чому бувають перекладачами. Зрештою, то був лише перший епізод у поступовому зрозумінні. Тепер, коли минуло 15 років, я запитую себе: а навіщо, властиво, перекладач?

Українська практика літературного перекладу в останні роки нарешті ледь опритомніла. Відбулося чи відбувається трохи всіляких вишколів, майстерень, семінарів, серед яких насамперед слід згадати львівську «Перекладацьку майстерню» Марії Габлевич, багаторічний, переважно варшавський «Трансляторіюм» Олі Гнатюк і Адама Поморського (такий цікавий і важливий, що про нього конче слід було б розповісти читачам «Критики» окремо), перекладацькі семінари Марка Білорусця і Тимофія Гавриліва для молодих германістів, винятково важливу «Лабораторію наукового перекладу» при НаУКМА Володимира Єрмоленка й Андрія Кулакова, літній львівський вишкіл для німецьких перекладачівпочатківців з української – це лише ті найпомітніші, про які я знаю. Тішить, що багато з цих вишколів ставлять собі за мету відновити, здавалося б, уже загрожений зв’язок поколінь. Це одна з ознак навернення до перекладацької культури.

Все ніби свідчить про одну важливу річ: ми нарешті, по довгій перерві, поступово починаємо втрачати каригідну недбалість і невибагливість щодо якости наших українських перекладів. Одне це, ясна річ, якости ще не ґарантує, але щодо її вимог таки трохи вичулює. Читачі також помаленьку позбуваються цієї наївности, а тому ціла констеляція потрохи починає скидатися на варту того, щоб називатися культурною – вона стає усвідомленим коловим обігом, призначеним для сучасників і трохи навіть для нащадків. Дедалі зростають читацькі вимоги, а відтак те, про що передусім ідеться і перекладачам, і читачам – це питання як, як зроблено переклад. Це чільна річ у перекладі, але чільна по-різному для обидвох сторін: у той час як читачеві зазвичай залежить передусім на як загалом, перекладачеві йдеться і про велике як цілости, і про кожне мале як зокрема: нема-бо речі для перекладача ні важливішої, ані цікавішої, ніж щоразу новий, щоразу трохи інакший спосіб, як. Саме радше за вправністю і винахідливістю віднайдення способів відповіді на ці невичерпні синґулярні виклики, а не так за знанням тих – відносно небагатьох, зрештою, бо всього кількадесят – найзагальніших «цехових правил» судять про перекладацьку майстерність. Саме вони, поодинокі вдалі розв’язки, складають істоту перекладацького щастя і малих перекладацьких тріюмфів. Тому добрим тоном у перекладацтві – на відміну від перекладознавства – вважають дедукцію, а не індукцію. Залишається лише сподіватися, що якість дедалі зростатиме, а її випрацювання щораз більшою мірою ставатиме тим, чим і має бути: вислідом таланту, обізнаности і ретельного зважування, а також компетентної критики і вправного редаґування (а це наразі дві найслабші ланки в ланцюзі), – і переставатиме бути тим, чим вона ще надто часто є: винятком, заскоченням, несподіваним люксусом, що межує мало не з дивом.

У цьому місці могла би настати черга на питання про кількість (...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі