Навіщо казка про перевертня?

Грудень 1997
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
59 переглядів

Богдан Сушинський. Богдан Хмельницький – гнів і велич України. Есе // Вежа. – № 3, 1996. С. 159–203.

Професійному історикові зі слабким здоров’ям читати есе Богдана Сушинського «Богдан Хмельницький – гнів і велич України» протипоказано. Серце калатає, рука нервово хапається за олівець, підкреслюючи то «аркасівські» анахронізми, висміяні ще сучасниками ентузіаста-аматора, то розкуті, м’яко висловлюючись, фантазії на тему життєписів дійових осіб, то «відкриття» давно відомого, то відчайдушні екскурси у психологію людей XVII століття. Втім, щодо останнього п. Сушинському можна навіть позаздрити. На своє письменницьке щастя, він просто не знає, яке сум’яття оцінок і суджень викликає нині ота заплутана для всієї Європи доба, котру історики охрестили промовистою назвою «тривожне XVII століття». Коли найкоротше, то сучасний образ XVII століття вже давно асоціюється не з гульвісами-мушкетерами Дюма і не з романтичним позерством Меріме (з таким пієтетом цитованого в есе). Це болісна судома так званої «устроєвої кризи», коли з дивовижною синхронністю по всій Європі (отже, й Україні) доламувалися середньовічні і народжувалися нові порядки, а знетямлена людина, в голові якої химерно зіткнулися поведінкові табу предковіччя з новочасним прагматизмом, проливала в ім’я «нового» й «справедливого» ріки крові ближнього, вже не дбаючи ні про гріх, ні про страх Божий. Чимось знайома картина, чи не так? Але розбіжності суттєвіші за схожість: та, XVII-сторічна, людина тільки позірно «нова», схожа на нас. Насправді ж вона на добру половину ще зіткана з прядива Середньовіччя, тобто зовсім не за тими критеріями, що ми, теперішні, шанує, любить, ненавидить, служить, прицінюється, словом, живе. Тому, власне, і є таким небезпечним плавання у її «психологію», отой із сучасного погляду світ парадоксів (утім, можна лиш уявити, якими диваками здавались би в XVII столітті ми).

Допускаю, що в провінційному університеті, де п. Сушинський сту­діював, цього не вчили (бо й у сто­личних не завжди вчать). Тож для початку скиньмо сміливість його екскурсів у «психологію» на недо­гляд сучасної освіти. Але є й друге, що викликає, сказати б делікатно, подив при перечитанні есе, –  це безпрецедентна маніпуляція фак­тами. Автор тасує їх, немов шулер колоду, щораз висмикуючи з рукава «французьку карту»: то зайву шістку, вигадану фантазером Шевальє, то туза, який існує лише в романтичній уяві Меріме (щастя, що п. Сушин­ський читав лише ті зарубіжні твори, які перекладалися, бо знати б йому латину, німецьку чи італійську, то ми б такого начулися про гетьмана Богдана на підставі тогочасних європейських писань, що його б і рідна мама не впізнала). Ще Самійло Величко, використовуючи у своєму «Літописі» початку XVII ст. книгу одного з таких істориків, німця Пуфендорфа, резонно писав: «Недивно було тому авторові Пуфендорфію і розминутися де в чому з правдою, за кількасот миль від Малої Росії проживаючи». П. Су­шинський скепсисом козацького публіциста не переймався: або Європа до нас так поближчала, або теперішні університети прищеплю­ють інший погляд на джерела, ніж Києво-Могилянська академія, де вчився Величко.

Нехай так, проте все одно важко уявити, аби людина, як то кажуть, здорового глузду і притомності не усвідомлювала, наскільки малими є її знання про сюжет, який вона береться публічно обговорювати, не заглянувши бодай до останніх томів «Історії України-Руси» Михайла Грушевського. У випадку з п. Сушинським сталося протилежне: його есе неперевершений взірець не­обізнаності з предметом, про який йдеться. Водночас автор есе де­монструє своє незнання у такий зухвало-викличний спосіб, що, забувши про ображене професійне сумління історика, в якусь мить починаєш розуміти: та йому зовсім не про історію йдеться. Але тоді про що?

Мої короткі замітки й будуть, власне, спробою «поставити діагноз» цій хворобі дилетантській манії переписувати історію заново, шукаючи в минулому що завгодно, окрім... самого минулого. Справа полегшується тим, що...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі