Навіщо Европі Конституція

Жовтень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
47 переглядів

Є чималий контраст між очікуваннями та вимогами тих, хто виступав за об’єднання Европи одразу ж після Другої світової війни, і тих, хто сподівається продовження цього проєкту сьогодні, – принаймні, помітно різницю в риториці та очевидній меті. Перше покоління прибічників европейської інтеґрації не вагалося говорити про задумане об’єднання як про «Сполучені Штати Европи», маючи за приклад США; натомість сучасна дискусія від моделі федеральної держави відійшла, уникаючи навіть самого терміну «федерація». Остання книжка Ларі Сидентопа в оцінках ще обережніша. Автор пише:

До великих дебатів щодо Конституції не варто додавати попередньої відданости федералізмові як найбажанішому ладу в Европі. Може виявитися, що Европа перебуває у процесі винайдення нової політичної форми, чогось більшого, ніж конфедерація, але меншого, ніж федерація – об’єднання суверенних держав, котрі поступаються своїм суверенітетом різною мірою лише в окремих сферах, об’єднання, яке не прагне застосовувати насильницьку владу безпосередньо до осіб, як-от національні держави1.

Чи це зрушення в думках відображає здоровий реалізм, виплід більш ніж чотиридесятилітнього досвіду, чи це радше ознака вагань, якщо несвідомости цілковитої поразки?

Сидентоп помиляється, нарікаючи на брак будь-яких глибоких чи палких конституційних дискусій про долю Европи, спроможних полонити уяву її народів. Наше сьогоднішнє становище не можна порівнювати ні з ситуацією федералістів, ні делеґатів Національної Асамблеї. Наприкінці XVIII століття у Філадельфії та Парижі «батьки-засновники» та французькі революціонери взялися за надзвичайну справу, що не мала історичного прецеденту. Понад двісті років потому ми не просто наступники давно виробленої практики творення конституції; до певної міри, конституційне питання не дає ключа до головної проблеми, що стоїть перед нами. Ми повинні не щось там винайти, а зберегти великі демократичні здобутки европейських національних держав, вийшовши поза їхні межі. До цих здобутків належать не тільки формальні ґарантії громадянських прав, але й рівень соціяльного добробуту, освіти та дозвілля, що є передумовою як успішної приватної автономії, так і демократичного громадянства. Сучасна «субстантифікація» закону означає, що конституційні дебати з приводу майбутнього Европи належать радше до сфери дуже спеціялізованих дискурсів економістів, соціологів і політологів, аніж до сфери законодавців і політичних філософів. З іншого боку, ми не повинні недооцінювати символічної ваги того, що конституційні дебати жваво точаться на суспільному рівні. Европу як політичну спільноту у свідомості її громадян не може вичерпати наявність спільної валюти. Міжурядовій угоді у Маастрихті бракує тієї сили символічної кристалізації, яку може дати лише політичний акт заснування.

Дедалі ближчий Союз?

Насамперед запитаймо: чому ми взагалі мусимо триматися проєкту «дедалі ближчого Союзу»? Нещодавні заклики Рау, Шредера та Фішера (німецького президента, канцлера та міністра зовнішніх справ) рухатися під проводом Европейської Конституції скептично зустрінуто у Великій Британії, Франції та більшості інших держав-учасниць. Але навіть якби ми були змушені прийняти це як невідкладний і бажаний проєкт, постає інше, бентежніше запитання. Чи надається Европейський Союз у його теперішньому вигляді до того, щоб набути конституційної форми федерації, тобто спільноти національних держав із якимись ознаками єдиної держави?

Чому нам слід підтримувати проєкт конституції для Европи? Дозвольте мені розглянути це питання у двох ракурсах: 1) найближчі політичні цілі; 2) дилеми, що виникають із минулих фактично невідкличних рішень. Якщо ми розглянемо перше, стає зрозуміло, що на зміну початковим політичним прагненням інтеґрації Европи, коли вони стали набагато менш...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі