Науковець і колекціонер. Пам’яті Володимира Яцюка

Серпень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
5
1356 переглядів

2 травня 2012 року пішов із життя Володимир Яцюк. Макарович, як любовно кликали його друзі в музеї. Володимир Макарович, як за звичкою називав його я. А він мене так, як рідко хто, – Лесик. І оте «Лесик» мені завжди віяло чимось рідним. Це була напрочуд скромна й лагідна людина. Для нього друзі – «Ігорьок», «Олежик»... Я ще довго відчуватиму, що його вже немає між нами. Іще не раз подумки звертатимуся до нього, відвідуючи музей або навіть проходячи повз, пориватимуся зайти до його кімнати, щоб погомоніти, подивитися, як світяться його очі, коли він розгортає щойно набуту до своєї колекції «цяцьку», «панську річ». І не забути мені Яцюка, коли він босоніж стоїть на ґанку музейного фліґеля і тримає в руках крихти хліба, а голуби злітаються до нього зусібіч і беруть їжу з рук.

Моє знайомство з Яцюком порівняно недавнє і, як зазвичай буває, спершу – заочне. 1994 року, тоді студент третього курсу львівського університету, я подав до «України в минулому» – наукового збірника, що його видавало Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, – статтю про Шевченків «Букварь южнорусский». Ярослав Дашкевич, прочитавши статтю, зауважив, що необхідно врахувати публікацію Володимира Яцюка. Наближалося століття від Кулішевої смерти. Творчість Куліша мене приваблювала найбільше, і в Яцюкові я знайшов однодумця. 1997 року ми зорганізували в музеї Шевченка наукову конференцію, приурочену до цієї дати. Тоді й відбулося наше зближення, яке надалі лише міцніло.

У Яцюкові мене вабила його широка ерудованість у всьому, що стосувалося Шевченка, заточена під джерелознавство. Він був евристиком. Атрибуція була його стихією. Він досконало знав Шевченкові малярство й графіку, знав не за репродукціями, а за ориґіналами, які всі (!) перейшли через його руки. Звідси велика кількість дуже влучних спостережень щодо часу, місця, обставин виконання тих чи тих творів Шевченка. Внесок Яцюка тут без перебільшення співмірний із доробком такого корифея, як Олекса Новицький. Яцюк неодмінно залучав до аналізу розмаїті писемні й документальні джерела. Але джерела переважно друковані. До архівів він волів не ходити, – окрім як до відділу рукописів Інституту літератури, де зосереджено Шевченкову писемну спадщину і його малярські альбоми. Зрештою, він того й не потребував, бо матеріялу не бракувало в музеї. А ще ж було й захоплення колекціонерством. Із новими надходженнями до власної збірки виникали нові питання, з часом кількість «доказів» переходила в ту якість, коли можна було згрупувати факти й вибудувати переконливу концепцію. Так відбувався поступ, і з-під пера науковця одна по одній з’являлися розвідки. Кожна розвідка була подією в науковому світі. Яцюк не писав всує.

Як рідко хто, Яцюк умів робити відкриття там, де їх найменше можна було сподіватися: у друкованих джерелах, уважно їх прочитуючи. Так він виявив інформацію про Шевченків портрет Віктора Забіли, який уважають втраченим, і його репродукцію (копію-переробку із Шевченкового ориґіналу) в хрестоматійно відомій антології «Українська муза» [1]. Або інший приклад. Павло Зайцев у монографії «Життя Тараса Шевченка» твердив, що ранній Шевченків малюнок, відомий під назвою «Погруддя жінки» (у повному зібранні Шевченкових творів – «Жіноча голівка») – це копія літографії віленського графіка Мощинського «Св. Марія Маґдалина». Яцюк закликав сучасних дослідників зважити на думку визначного шевченкознавця [2] – і нові джерела свідчать, що наукове чуття його не підвело. Ось що писав Зайцев у листі до Володимира Дорошенка 21 березня 1957 року: «дам Міяковському (до річника «Шевченко»; намір не здійснено. – О.Ф.) 1) вияснення, що це за “Жіноча голівка” <...> “Sw. Marya Magdalena” – віленського графіка Мощинського (це Шевченкова копія з літографії цього майстра). Я мав ориґінал у руках (моя власність). Згорів він у Варшаві» [3].

Пригадую, як після чергової «здибанки» у...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі