Націоналізм без Бога

Червень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
140 переглядів

1

Тема колаборації українців у нацистському геноциді проти євреїв кілька разів за останні роки спричиняла гостру полеміку (особливо під час діяльності комісії для розслідування справ військових злочинців у Канаді, процесу Івана Дем’янюка в Ізраїлі та після американської телепередачі «Потворне обличчя свободи»). Питання це не тільки болюче, але й страшенно заплутане. Навіть у науковій літературі щодо нього висловлюються цілком протилежні погляди. Серйозними монографічними дослідженнями воно не підкріплене, а відповідні джерела надто багатомовні, розпорошені й суперечливі.

Без претензії на остаточність висновків, у цій статті зроблено спробу окреслити часовий контекст, у якому формувалися чинники, що спонукали українців до колаборації, і відокремити менш значущі з-поміж них від історично обумовлених.

Фокусуючи увагу на участі українців у геноциді, можна створити хибне враження, що вона була масовішою, ніж насправді. Тому мушу наголосити, що ця стаття не має на меті окреслити міру такої участі. Рабин Давид Кахане згадує у своїх мемуарах1, що багатьом євреям зі Львова вдалося вистрибнути з потяга, що віз їх до Бельжеця. «Одні селяни пожаліли втікачів, нагодували їх та показали дорогу назад до міста. Інші передали їх до рук української поліції або гестапо». Для вузького дослідження, яким є ця стаття, важливі тільки мотивації тих «інших»; але те, що в ньому не згадуються селяни, котрі допомагали втікачам, не значить, що їх не було зовсім.

Нарешті, ще одне застереження. Намагання з’ясувати мотиви співучасті у масових убивствах не має виправдальної мети, попри поширене переконання, що зрозуміти означає пробачити. Розуміння є важливим саме по собі й варте витраченої на нього праці – особливо, коли йдеться про таку болісну історичну подію, як єврейський Голокост.

 

2

Щоб глибше зрозуміти причини колаборації українців із нацистами під час Голокосту, треба розглянути історичні умови, які формували те особливе ставлення до євреїв, яке їй сприяло. А також узяти до уваги існування «позачасових», «природних» чинників, що зумовлюють людську поведінку, але не мають історичного коріння й тому нелегко піддаються історичному аналізові. З-поміж них для цього випадку істотні два: жадоба збагачення (якщо вона задовольняється у спосіб, що суперечить визнаним нормам людської поведінки) і садизм (психологічна схильність отримувати насолоду, завдаючи біль і смерть).

Нацистська політика остаточного вирішення єврейського питання дала неєврейському населенню численні нагоди збагатитися за рахунок приречених євреїв. Вигнання євреїв із їхніх домівок у Гетто та усунення їх від економічної діяльності поліпшило житлові умови та матеріальний стан багатьох неєвреїв, що посіли їхнє місце. Незабаром після німецької окупації західними регіонами Совєтського Союзу прокотилася хвиля погромів, що створила передумови для грабежу. Подекуди німецька військова адміністрація робила спроби цьому запобігти. Вермахт стратив під час погрому у Дрогобичі кількох українців, проте й сам не цурався грабунку: під час погрому в Умані в серпні 1941 року «єврейські помешкання були повністю зруйновані, начиння та цінності розграбовані. В цих діях брали участь майже самі тільки члени Вермахту»2. Отже, скоєні задля збагачення злочини, якщо вони були спрямовані проти євреїв, могли залишатися безкарними (або майже безкарними).

Як тільки почалося систематичне переслідування євреїв, вони наражалися поза межами гетто на бандитський розбій...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі