Націоналізація історії та образ Іншого

Лютий 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
315 переглядів

Говорити й писати про образ Іншого, його функції, інструментальне значення в контексті становлення та функціонування національних історій виглядає досить невдячним завданням для історика. З одного боку, надто очевидні й зрозумілі предмет і тема видаються елементарними для того, хто шукає інтелектуальних викликів: логіка національного історичного наративу вимагатиме застосувати метод іншування, а сам він доволі невибагливий і до певної міри нецікавий як інтелектуальне явище. Визначення власного національного «Я» чи «Ми» вимагає творення образів Інших, які зазвичай неґативно відрізняються і стають носіями рис, що вигідно відтіняють власне національне еґо.

З другого боку, саме ця початкова доступність, зрозумілість і очевидність предмету обговорення містять небезпеки, в яких інтелектуальні виклики переплітаються з моральними дилемами, ідеологічні конструкти суперечать науковим методам, а культурні контексти так тісно злучені з політичною кон’юнктурою, що найсумлінніший дослідник може опинитися там, де він найменше хотів би себе бачити.

Зрештою, дослідження образу Іншого традиційно було цариною антропологів, культурологів, етнографів і мало цікавило істориків, принаймні на радянських просторах, тому тема сама собою є для них своєрідним інтелектуальним Іншим. Звернення до неї істориків стало вкрай потрібним саме тоді, коли історіографія активно долучилася до процесу розбудування національної ідентичности на пострадянському та посткомуністичному просторі, коли розпочалися процеси, які можна узагальнити під гаслом «націоналізація історії» і коли наслідки цих процесів стали надто відчутні в суспільному житті, зокрема у сфері міжнаціональних відносин.

Націоналізація історії була складником і чинником процесу розпаду комуністичної системи та СРСР наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років. Динаміка і зміст процесів були дещо відмінні в країнах «соціялістичного табору» та республіках СРСР. У перших існували власні історіографічні традиції, які в комуністичні часи подекуди відносно безконфліктно співіснували з офіційною історіографією (йдеться принаймні про ті, що не мали відкритого світоглядного конфлікту з панівною ідеологією), а в республіках СРСР ці традиції в кращому випадку негласно вмонтовувалися в офіційний канон, в гіршому – потрапляли до сфери забороненого. Після краху комунізму відбулося тотальне повернення до національних історіографічних шкіл, яке, своєю чергою, актуалізувало й проблематизувало питання про визначення власного національного «я» та окреслення образу Іншого.

Процес «націоналізації» історії означав не лише пошук і кристалізацію власної національної ідентичности, але й ідентифікацію тих, хто мав бути виведений за рамки «своєї» уявленої національної чи етнічної спільноти. Етнічні та культурні індикатори цілком природно правили за засіб іншування як для професійних істориків, так і для політиків та ідеологів. Формування образу етнічного чи культурного Іншого стало невідокремною частиною культурної та політичної мобілізації, реалізації політики пам’яті в новопосталих державах. Зазначимо, що значна частина професійної історичної спільноти стала в цьому сенсі не лише виконавцем відповідного «держзамовлення», а й значною мірою вплинула на його формування – при цьому вона здійснювала суто ідеологічні функції, обрамляючи їх науковою термінологією, що надавало суто ідеологічним вправам суспільної ваги і вводило в оману і суспільство, і самих істориків.

Досить чітко відстежуваний сценарій націоналізації історії, пов’язаний із методом іншування, можна приблизно поділити на три етапи. Зазвичай процес починається зі звернення до раніше заборонених тем (національна історія належить до цього списку): досить часто те, що пов’язувалося з «іншістю» в попередній ідеологічній традиції, стає «своїм» і навіть сакралізується, а те, що було «своїм», переходить у розряд «іншого» та Інших. Потім розпочинається період активного поділу історичної пам’яті й історичного простору, що завершується...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі