Наше китайське майбутнє

Квітень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
80 переглядів

Arvind Subramanian, Eclipse: Living in the Shadow of China’s Economic Dominance, Peterson Institute for International Economics, 2013.

Edward N. Luttwak, The Rise of China vs. the Logic of Strategy, Belknap Press/Harvard University Press, 2013.

Odd Arne Westad, Restless Empire: China and the World Since 1750, Basic Books, 2013.

 

Протягом буремної епохи маоїзму від 1950-х до 1970-х Китай мав збройні сутички з кількома найважливішими сусідами: Індією, В’єтнамом, Совєтським Союзом, і вдався до небезпечних інтервенцій в Індонезію та Африку1. Але до 1980-х Ден Сяопін поставив Китай на рейки політики пріоритетного розвитку, порадивши країні «приховати потужності й чекати свого часу». Це було не дуже певно й означало, що якоїсь миті Китай розкриє свої справжні наміри, але від 1980-х і протягом 2000-х Китай, попри його дедалі більшу економічну, політичну та військову потугу, мав порівняно небагато конфронтацій.

Виглядає так, що ця стриманість зненацька випарувалася. Територіяльні претензії на острови та води у Східній Азії Китай мав здавна, але вони стали наполегливими, войовничими і навіть провокативними, спричинивши різкий розкол між Китаєм і багатьма його сусідами. Нещодавно Філіпіни та Японія оголосили, що будуть «стратегічними партнерами» у вирішенні їхніх морських суперечок із Китаєм, – і це анатема для Пекіна, який воліє розглядати ці суперечки окремо. Поза питанням про обґрунтованість претензій та дій Китаю, з погляду реальної політики ці суперечки й нові альянси виявляють його поважні політичні прорахунки у минулому.

Найсерйозніший конфлікт стався з Японією. Хоча дії Китаю в Південно-Східній Азії спричиняють багато гнівних заяв, більшості тамтешніх країн бракує сил, аби завадити китайським кораблям патрулювати води, що їх вони вважають за свої. Але в особі Японії Китай має справу з однією із найпотужніших у світі морських держав. На відміну від Філіпін, які не були спроможні зупинити вторгнення китайських кораблів у свої територіяльні води й навіть скидання міток на спірні рифи, Японія активно обстоює претензії на декілька спірних островів, відомих японською як Сенкаку, Дяоюй – китайською і Тяоютай, як їх називає сусідній Тайвань (який теж на них претендує, спираючись більш-менш на ті самі історичні арґументи, що й Китай).

Інші суперечки закінчувалися за декілька днів чи тижнів, але ця тривала місяцями. У лютому Японія заявила, що китайський сторожовий корабель навів радарний приціл своєї зброї на японський есмінець та гелікоптер. Щокілька днів японські медії повідомляють про китайські кораблі, особливо сторожові, які ходять без дозволу в межах територіяльних вод навколо островів. Щонайменше про двадцять вісім таких порушень повідомляли з осені, коли розгорілося це питання. Торік ця напруженість уможливила обрання націоналістичного японського прем’єр-міністра.

Було би легко звинуватити в усіх цих проблемах нинішнє китайське керівництво, але вони з’явилися раніше, ніж КНР, і об’єднують багатьох етнічних китайців у всьому світі. Хоча історичні відомості нечіткі, безліч китайців переконані, що старі мапи й згадки про острови в імперських записах доводять історичний контроль Китаю. 1895 року Китай та Японія воювали, і Японія анексувала острови, проголосивши їх ненаселеними та неналежними нікому. Частину островів архіпелагу Рюкю після Другої світової війни адміністрували Сполучені Штати. 1972 року Вашинґтон повернув Рюкю, в тому числі острови Дяоюй/Сенкаку, Токіо.

Саме цей акт роздратував багатьох китайців, які вважали, що Вашинґтон мав повернути острови китайському урядові. Особливо розгнівані були тайванці – вони вважали тоді себе законним урядом Китаю в екзилі, до того ж ці острови лежать досить близько...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі