«Наша» нова пам’ять

Серпень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
639 переглядів

Війна пахне старістю. Так сказала молода дівчина, яка вперше після довгого від’їзду повернулася до Луганська. На її думку, все у місті пахло нафталіном.

Луганськ, колишній Ворошиловград, ніколи не був найкрасивішим містом України, однак із війною, яку ми вперто називаємо «російською аґресією», люди надто швидко постаріли. Інструменти старіння — ненависть і страх — поглинали східноукраїнські міста ще від початку минулої весни. Луганськ у місті починає ховатися, у місті домінують Вор-ошилов-Гради.

Уявити, що в країні війна триває вже другий рік, досить складно. Однак уява тих, хто називає себе ДНР та ЛНР чи Новоросією, працює набагато краще і плідніше. Замість предмета «історія України» створюють курси «історії рідного краю», а працівники університетів чи «журналісти» протягом цього часу копають інформацію для створення нових підручників з історії так-званих-республік. У сільських і міських школах далі виховують «справжніх патріотів» своїх реґіонів, які будуть здатні захистити край від «злої хунти». І маленькі несформовані мізки діток вірять у вигадані догми і спрагло пожирають інформаційну кашу. Сюжети з російського телебачення і рунету стерли всі відбитки колишньої пам’яті. Принаймні так їм здається тепер.

Нам теж здається, що наша пам’ять винятково унікальна та правдива.

* * *

Російська дослідниця Єлєна Пєтровська, аналізуючи у книжці «Антифотографія» світлини Бориса Михайлова, роздумує про те, що робить його героїв «радянськими», такими, у яких вона впізнала б своїх батьків. У цих роздумах вона звертається саме до категорії пам’яті. За її словами, це готовність до спогадів, яка виникає тоді, коли історична пам’ять зникає. Це відбувається здебільшого через індивідуальну історію, особисту пам’ять.

За Пєтровською, фотографія (а відтак і будь-яка інша авдіовізуальна інформація. — К. Я.) не фіксує пам’ять, фотографія (та інша авдіовізуальна інформація) лише робить цю пам’ять можливою, тобто створює певний колективний афект, який, своєю чергою, формує колективну пам’ять. У своїй праці дослідниця зауважує, що без колективного афекту відбувається амнезія, і людина не може згадати певного епізоду, практики чи образу.

Звідси з’являється розуміння того, що саме «нав’язана» авдіовізуальна інформація може заміщати індивідуальну пам’ять, підробляючи її і створюючи ілюзію колективности. Яскравим прикладом є радянський кінематограф, який в економічно та соціяльно скрутні часи транслював веселі фільми про щасливе майбутнє. Донецький історик Олена Стяжкіна наголошує, що саме епізоди з фільмів «Кубанські козаки» мешканці того часу згадують як власні історії життя, натомість не згадуючи своїх переживань.

Подібні переживання описують сучасні дослідники, які працювали після війни в Осетії. За їхніми спостереженнями, люди, які жили на тій території, де відбувалися бойові дії, повторювали одні й ті ж сюжети, які, зрештою, виявилися сюжетами російських телеканалів. Виявилося, що люди, які переповідали одні й ті самі історії, дивилися телебачення в центрі міста і видавали сюжети за факти.

У листопаді 2014 року видання «Українська правда» надрукувало історію добровольця батальйону «Айдар» Богдана із його власних слів, однак історія виявилася неправдивою. І хоча видання видалило статтю і вибачилося за неперевірену інформацію, тоді з нею ознайомилось уже 70 тисяч людей.

Герой статті Богдан розповів свою неправдиву історію, зав’язану на особистому насиллі та нещасті. Інформацію спростували родичі героя, зателефонувавши до редакції та розповівши про психологічні проблеми хлопця.

На жаль, у статті, яка пояснює «донбаський синдром», не зазначено, чию історію перейняв Богдан і чий досвід він ототожнив зі своїм.

Авторка статті наводить коментарі психологині, яка описує декілька видів проявів посттравматичного синдрому, зокрема флешбеки та інтрузії — повторно пережиті події, що супроводжуються такими ж фразами, почуттями й образами (зокрема відчуттями відтворення пережитого...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі