Надзвичайний і повноважний перекладач

Серпень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
3
900 переглядів

– Україна? Це ж така місцевість у Росії?
– Ні!

Це рішуче «ні» Анна-Галя Горбач не втомлювалася повторювати своїм німецькомовним співрозмовникам, наполегливо і приязно. Десятиліттями. Вона не втомлювалася наближати Україну до своїх – не завжди відкрито чи доброзичливо до України налаштованих – візаві зі сфери громадського життя, політики чи науки. І задовго перед Забужко чи Андруховичем була найкомпетентнішою «амбасадоркою української культури» на Заході.

Анна-Галя Луцяк походила з Буковини, з карпатського села Бродини поблизу Чернівців. Виростаючи в родині дрібних підприємців, серед строкатого населення окрайця колишньої габсбурзької монархії, що належав тоді Румунії, вона зналася з українськими гуцульськими лісорубами, єврейськими торгівцями, румунськими урядниками, німецькомовними лісниками. 1939 року сюди прийшла Червона армія, але завдяки тому, що мати мала австрійських предків, уся родина, скориставшися програмою «Heim ins Reich» («Додому в Райх»), зуміла перебратися до Німеччини і зрештою осіла у вестфальському місті Падерборні.

Тут Анна-Галя закінчила гімназію, звідси її призвали помічницею для обслуговування пристроїв протиповітряної оборони. Після закінчення війни вона переїхала до Гетинґену, де розпочала університетські студії філології та познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, славістом Олексою Горбачем. Студії славістики та романістики вона закінчила захистом дисертації в Мюнхені і, проживши в ньому кілька років, через Гетинґен і Марбурґ переїхала до Франкфурта, де її чоловік 1958 року дістав лекторат, а 1965-го обійняв катедру славістики. А від 1978 року родина мешкала у Райхельсгайм-Беерфурті, в реґіоні Оденвальд. Тут Олекса Горбач помер 1997 року.

Анна-Галя Горбач віддавна перекладала німецькою українську літературу прерізних жанрів (лірику, прозу, есеїстику). І розуміла діяльність перекладу не просто як мовне посередництво, а в усіх розуміннях – які й сьогодні не втратили актуальности – як посередництво культурне. Себто ніколи не залишала читача на самоті, «lost in translation». Її переклади української прози від кінця 1950-х років дуже переконливо це засвідчують.

У своїй діяльності перекладачки та видавчині української літератури вона завжди прагнула автентичности і намагалася встановити безпосередній контакт із сучасними авторами, літературними критиками та перекладачами. Для цього на початку 1970-х років вона вирушила в підсовєтську Україну, щоби нав’язати там знайомства, які плекала потім до кінця життя. Внаслідок хвилі репресій брєжнєвської доби багато її знайомих потрапило до таборів. Свинцевим рокам застою Анна-Галя Горбач протиставила невпинну й інтенсивну заанґажованість на користь українських та інших совєтських дисидентів. Вона засновувала допомогові фонди, пакувала і висилала безліч листів і посилок із допомогою, підтримувала загнану в підпілля Українську Греко-Католицьку Церкву. Але передусім перекладала німецькою головні самвидавчі тексти українських авторів і публікувала їх за підтримки Міжнародної Амністії (членкинею якої була), католицьких і протестантських церковних кіл, а також ПЕН-клубу, у співпраці зокрема з Жаном Амері та Вінфридом Басманом.

Її перекладацьку діяльність і правозахисні зусилля надихали не останньою чергою ідеї вільної української культури та вільного суспільства. Частиною цих зусиль була її праця в царині літературної критики – з численними дописами і виступами на різних культурних заходах. До того ж вона спорядила чимало статтей про твори українських письменників для шанованого в німецькомовному світі багатотомового видання про світову літературу, «Нового Кіндлерівського літературного лексикону» («Kindlers Neues Literatur Lexikon»).

Політичні зрушення 1989–1990 років, зокрема й об’єднання Німеччини, пробудили деяку цікавість до країн колишнього соціялістичного блоку, проте звичка до тривалого домінування Росії в політичному та науковому дискурсах давалася взнаки, тож уявлення про Україну як самостійну мовну,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі