Набуток Мустафи Джемілева

Квітень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
900 переглядів

Я не братиму на себе обов’язку висвітлити життєвий шлях героя кримськотатарського народу, колишнього в’язня брєжнєвських концтаборів Мустафи Джемілева. Сподіваюся, вчені-біографи зроблять це краще за мене. Натомість у дні його славного ювілею хочу замість барвистих квітів подарувати ювілярові жмуток своїх імпровізованих «думок із приводу».

У моє життя Мустафа ввійшов як леґенда. Саме з таким пієтетом згадували це ім’я ті люди, серед яких я був одного весняного дня 1977 року в помешканні генерала Григоренка в Москві. Цей пієтет закарбувався в мені відразу й навічно - як і біль кримських татар, їхні відчайдушні спроби повернутися на рідну землю, до рідних могил. Проте Мустафа Джемілев не просто став легендою. Чимало його табірних побратимів також стали легендарними постатями - але Джемілева від багатьох інших відрізняє те, що він не перестає бути леґендою і сьогодні. Це воістину дивовижний талант - бути реальним політиком, головою меджлісу кримськотатарського народу, народним депутатом України і при цьому не розтринькати свій табірний капітал на негідні компроміси та дрібні гонори, не спіткнутися об ті далебі не такі уже й високі пороги, об які так легко спотикаються інші українські політики! Мустафа Джемілев - це яскравий приклад того, що моральна політика можлива, а чесність і скромність політичного діяча є його силою, а не слабкістю.

Я не пригадую випадку, коли Джемілев виступив би з якоюсь гучною декларацією, що роз’яснювала б його світоглядну позицію і стала би програмним документом для всього народу. Про його світогляд якнайкраще свідчать його конкретні діла. Своїм неголосним, але впевненим стоїцизмом він переконливо довів, що є одним із найпослідовніших прихильників політики ненасильства, які бодай коли-небудь з’являлися в Україні. Втім, чому тільки в Україні? Мустафа продовжив лінію Ґанді так послідовно і бездоганно, що відомі політологи досі не помічали цього лише тому, що робив він це не тільки надзвичайно скромно, а й надзвичайно ефективно (о, іроніє долі! - якби він був керівником терористичної групи, світові медії донесли б його ім’я до кожного мешканця нашої планети!). Те, що Крим не став українською Чечнею, чи не найбільше є заслугою Джемілева. Не раз, чуючи по телебаченню про чергову критичну подію в житті кримських татар, я терпнув від лихих передчуттів: чи зуміє Мустафа й цього разу втихомирити розтривожені серця своїх земляків? Проте минав час, і меджліс під орудою Джемілева знову був на висоті. За цю філігранну політичну техніку я без усякого вагання вручив би меджлісові кримськотатарського народу на чолі з Мустафою Джеміле-вим долю всього українського народу.

Проте, якщо для кримських татар Мустафа є благословенням небес, то й для самого Джемілева благословенням є його народ. Я певен, що немає народу без внутрішніх чвар і суперництва лідерів; отож припускаю, що усобиці точилися і всередині та довкола меджлісу. Проте вони, здається, ніколи не вихлюпувалися назовні отією запеклою отаманщиною, яка йде походом радше проти свого брата, ніж проти прямого ворога. В цьому кримські татари та їхні лідери можуть послужити для етнічних українців повчальним прикладом, що його варто наслідувати.

Мені пригадується, як на початку 1990-х років в умах частини українців вряди-годи спалахувала тривога: чи не робить Україна фатальної помилки, сприяючи кримським татарам у переселенні до Криму? Адже, мовляв, довірився свого часу Хмельницький союзові з кримчаками, а що з цього вийшло? Втім, переконувати оті стурбовані голови в тому, що часи змінилися і що не слід механічно переносити норми політичної поведінки з XVII століття в століття XX, майже не довелося. Найпереконливішою та обнадійливою була поведінка самих кримських татар. Меджлісові на чолі з Джемілевим удалося, як на мене, надзвичайно точно й мудро поєднати інтереси свого народу з інтересами всієї української держави. Зробити це вочевидь не просто, адже люди часто переносять вину окремих адміністраторів на всю державу. Це я більш ніж часто...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі