На завершення розмови

Серпень 2008
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
3
135 переглядів

Відповідаючи на мою статтю, Софія Грачова висловила декілька важливих речей. Два коментарі цінні, один варто уточнити. Далі вона каже ще кілька тривожних речей, але на них відповідати не варто.

Цікавим закидом, що вимагає коментарів, є її твердження, що Голокост є центральним для «модерної европейської ідентичности», бо він поставив під питання «ідеологію Просвітництва». Справді так? Я не маю сумнівів, що Голокост був засадничо важливий для німецької ідентичности – і це була одна з тез моєї статті, – але так само я не сумніваюся в тому, що Голокост був у кращому разі на марґінесах французької, австрійської, швейцарської, бельгійської, голандської, італійської, іспанської, португальської, британської, ірландської, скандинавських і, не останньою чергою, східноевропейських ідентичностей. Справді, навіть загальна обізнаність із кожним із перерахованих національних проєктів підказує, що в усіх цих випадках Голокост був щонайбільше одним із численних (і зазвичай досить пізніх) впливів на повоєнні ідентичності. Грачова могла би згадати також про Холодну війну, присутність в Европі американських військ, перетворення Совєтського Союзу на наддержаву, крах европейського імперіялізму, появу «третього світу», консолідацію демократії, формування спільного ринку та чимало інших чинників.

Чи поставив Голокост під сумнів «ідеологію Просвітництва»? І так, і ні – відповідь залежатиме від того, кого запитати. Окремі письменники та філософи, звісно, погодяться з припущенням Грачової, але я наважуся припустити, що абсолютна більшість европейців, нині чи в перші повоєнні роки, і гадки не мали, що, по-перше, «ідеологія Просвітництва» була панівною европейською ідеологією, а, по-друге, що Голокост заперечив її. Навпаки, мене дивує, наскільки весь етос Европейського Союзу пронизаний гаслами Просвітництва. Теза, що Просвітництво мертве, нагадує мені періодичні твердження критиків про смерть роману або театру. Можливо, вони мають рацію, от тільки романісти й драматурги та інші митці, що пишуть романи, п’єси або створюють полотна (а разом із ними і їхня публіка), про це просто не знають.

Грачова також уважає, що «історично-ситуаційне пояснення» доречніше за «структурно-дискурсивне» – вочевидь, загалом, а не лише у випадку питань, порушених у моїй статті. Що ж, і так, і ні. Звісно, добре базувати кожен аналіз на певному історичному контексті, але це очевидна річ, і, припускаю, Грачовій ідеться не лише про це. Якщо я правильно її зрозумів, вона поділяє зворушливу віру в «Історію» як найвищого суддю всіх справ. Я не є постмодерністом і вірю в реальність, але сумніваюся, чи будь-хто, хіба що за винятком наївного історициста, який щойно начитався Лєопольда фон Ранке, повірить, що історія може бути остаточним арбітром усього. Історія без теорії стає телефонним довідником. Мені здається, що теорія передує історії, хоча теорія без історії – і Грачова матиме рацію, якщо їй ішлося саме про це – це лише слова.

Теза, яка вимагає виправлення, – це наполягання Грачової, що я відокремлюю «євреїв» і «німців» у моїй «по-суті конспірологічній» інтерпретації. Якби моя думка спиралася на твердження про «євреїв» і «німців», Грачова мала би рацію. Але, як зауважить навіть випадковий читач, я старався уникати згадок про обидві нації як акторів і навіть не ставити їх як підмети в реченнях. І чиню так тому, що моя стаття не про «євреїв» або «німців», а про національні дискурси, національні ідентичності й роль історичних травм у їх формуванні. Чи можливо проаналізувати ці теми, покликаючись на окремих акторів і специфічні історично-ситуаційні контексти? Напевно, так. Але мені йшлося не про це. І, додам, це також не те, що зробила у своєму коментарі Грачова.

Теза, яка не потребує жодних коментарів, міститься у передостанньому абзаці. Звинувачення в антисемітизмі – ба навіть гірше, підступне припущення про щось, «загрозливо подібне...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі