На захист нарцисизму

Січень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
722 переглядів

Пам’ятаю, як учора: 1978 року вийшла друком «Культура нарцисизму» Кристофера Леша, і я просто сторопіла, коли виявила на сторінках книжки, що мене — давню радикальну феміністку — визнано за видатну нарцисистку періоду, що його журналіст Том Вулф охрестив як «Я-декада» («Me Decade»). Ми, що керувалися гаслом «Не лише для себе»? Ми, що сподівалися побачити всі майбутні стосунки між чоловіками і жінками нарівні? Ми, які гадали, що, отримавши владу над собою, ніколи не захочемо влади над іншими? Ми були нарцисистами?

«Американізація нарцисизму» історикині Елізабет Ланбек є глибоким дослідженням про довге і складне життя концепту нарцисизму в середовищі психоаналітиків, а також його коротке, спрощене існування в руках соціяльних критиків, які в 1970-х роках вирішили використовувати його як інструмент полеміки. Тож ця книжка є своєрідним відновленням справедливости. Авторка прагне врятувати нарцисизм від спотворень, яким, на її думку, його піддали критики, котрі, замість сприймати галасливе невдоволення свого часу зі співчутливим інтересом, тільки затаврували його. І цим завдали непоправної шкоди будь-якому притомному означенню нарцисизму, що його тільки вживали аналітики.

«Від самого початку, — пише Ланбек, — аналітики використовували термін нарцисизм на позначення найкращого і найгіршого, що в нас є, аби пояснити наші можливості і у творчості і в ідеалізмі, і в люті і у жорстокості, наше жадання досконалости і наше задоволення від деструктивности». У найширшому сенсі нарцисизм є складною теорією людського розвитку, що передусім містить опис здорового еґоїзму, що його немовля чи молодь демонструють, намагаючись зіп’ястися на ноги. Коли людина росте, цей інфантильний еґоїзм зникає, і вона стає незалежною особою з належною повагою до власних потреб і потреб інших. А якщо процес сходить із рейок і в дозріванні відбувається збій, елементи примітивного себелюбства залишаються й у дорослому віці. Тоді, якщо людину охоплює інфантильний еґоцентризм, ми кажемо, що у неї нарцисистичний розлад особистости.

У 1970-х роках в Америці двоє видатних аналітиків прославилися тим, що сперечалися про поляризовані характеристики нарцисизму. З одного боку, його вважали за норму, а з другого — за патологію. Суперечку виграли ті, хто обстоював патологію. Гайнц Когут зосередився на нормалізаційному аспекті нарцисизму, схарактеризувавши його не як «самозакоханість», а радше як засіб досягнути здорового почуття самоповаги. Як пише Ланбек, він «окреслив нормальний нарцисизм як джерело людських амбіцій і креативности, цінностей та ідеалів, співчуття й товариськости <…> що має позитивний відтінок, наповнений можливостями і життєво необхідний». На противагу йому, Отто Кернберґ описав нарцисизм як злоякісний прояв, розлад, що заморожував на своєму шляху будь-яке людське співчуття. «Кернберґові клінічні праці простежують деформацію людської пов’язаности, — пояснює Ланбек, — представляючи читачам разючий діяпазон способів, що їх ми, люди, винайшли, щоб катувати, експлуатувати й нищити одні одних і самих себе».

Саме патологія нарцисизму привернула увагу аналітиків, які відчували, що їх загнали у глухий кут пацієнти, у яких захворювання відображало соціяльне збентеження в певний момент, і, не зо-всім знаючи, як із цим боротися, поспіхом назвали тих, хто без упину скаржився на «внутрішню порожнечу», жертвами хвороби. А часи були такі, що соціяльні критики пішли за їхнім прикладом і притьмом прийняли Кернберґів погляд та маргіналізували Когутів. Саме ці критики нагодували збентежену націю, спраглу щонайбільше спростити сили, що роздирали її світ, означенням, яке спотворило складнощі самого нарцисизму і при цьому пом’якшило закономірне невдоволення.

«Лише збагнувши суперечності, що оточують концепти, які структурують нарцисизм, — пише Ланбек, — і лише оцінивши, наскільки ці суперечності виявилися співзвучні...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі