На сторожі старожитностей (Полеміка)

Листопад 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
88 переглядів

Критика, 2001, ч. 9 (47):

Мар’ян Шкорба. «Ґендерні діти лібералізму»;

Лариса Березовчук. «Пришестя дискурсу»;

Інна Булкіна. «Жіноча догма».

Прочитавши у вересневій «Критиці» розгнівані, знищувальні філіппіки на адресу фемінізму й ґендеру, я, попри загалом властиву феміністкам аморальність і неперебірливість у засобах (у чому мене таки переконали автори статей), усе ж, признаюся, засоромилася. (Права Інна Булкіна, якісь там «щеплення з минулого життя» у мене, мабуть, позосталися...) А засоромившись, я жахнулася, як багато зла ми встигли вчинити на терені рідної культури. І спробувала уявити, як було б добре, як спокійно й затишно жилося б усім нам, якою благополучною була б українська література, коли б не з’явилося ну всього ж кілька книжок. Не вийшов би «Дискурс модернізму в українській літературі» Соломії Павличко,«ПроЯвлення слова» Тамари Гундорової, «Хроніки від Фортінбраса» Оксани Забужко, моя, перепрошую за нескромність, «Поетеса зламу століть», кілька збірників... Усього п’ять-шість книжок – і така загроза українському літературознавству, що шанований часопис просто не міг не кинутися на захист одвічних цінностей. Ґендерна інтерпретація текстів Лесі Українки, Домонтовича, Винниченка читачеві геть, очевидно, нецікава. Я навіть почала знічено міркувати, які ж альтернативи, які цікаві прочитання й методології, які книжки я через лінощі не помітила, захланно дбаючи лише про один напрям досліджень. Тут уже мені знову стало трохи лячно, але з іншої причини: виходить так, що більшість помітних літературознавчих публікацій тут, в Україні, пов’язані з ґендерними методологіями. Зауважу одразу ж, що західні україністи демонструють значно розмаїтіший спектр зацікавлень: і постколоніалізмом, і структурною антропологією, й герменевтикою тощо.

Чому ж у тому методологічному вакуумі, що утворився після краху «марксистсько-ленінської» методології, не розвиваються у нас так активно, як хотілося б, постколоніальні, рецептивні, психоаналітичні, герменевтичні студії? Не маю відповіді на це запитання, хоча з приємністю відзначу, що за останні кілька років ситуація вочевидь починає поліпшуватися. Водночас, і це вже проблема рецепції, принаймні половина моїх новіших публікацій не має жодного стосунку до ґендеру. Признаюся, мені було б дуже прикро обмежити свою працю в літературознавстві лише, скажімо, ґендером чи фемінізмом, «єдино правильний» метод завжди сковує. Але статті, в тому числі й у «Критиці», про експресіонізм Хвильового чи про інтелектуальні лабіринти й мовні ігри Домонтовича – викликають менший резонанс, ніж публікації з проблем фемінізму. До речі, й «Поетесу зламу століть» я ніколи не вважала феміністичним дослідженням, лише один із шести розділів там присвячено цій проблемі. Так само й у «Дискурсі модернізму...» Соломії Павличко ставиться багато надзвичайно важливих проблем, але у відгуках обговорюється переважно лише одна – фемінізм. З одного боку, це всім цікаво через новизну й соціальну заанґажованість, з іншого – шкода, що в нас майже немає видань, на сторінках яких вироблялася б культура власне наукових дискусій, де учасники принаймні володіли б термінологією. Добре, що ми привертаємо читацький загал до текстів забронзовілих класиків. Але фахових, академічних обговорень і обміну думками майже ніколи не відбувається. Думаю, з часом ґендерні дослідження стануть у нас академічнішими.

Навіть дискутанти «Критики» просто плутають поняття фемінізму як жіночого руху, як соціальної практики і – ґендерних досліджень як наукової дисципліни, яка, справді започаткована переважно з так званих жіночих студій, торкається проблем стосунків між статями, зрозуміло, і в соціальних, і в культурологічних, і в психологічних аспектах....

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі