На що схожий смак українських помаранчів?

Лютий 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
62 переглядів

Хрещатик, кінець жовтня. Завтра вибори президента. Ходжу, зазираю перехожим в очі. І власні здивовано протираю: в якій це країні я опинився і що то за місто, яким блукаю? Чи справді це Україна та її столиця Київ? Усього кілька місяців тому, навесні, я був тут на польсько-українській конференції у «Києво-Могилянській академії». Панувала правдива чи показово ношена сірість облич і байдужість до зовнішнього світу, з газет віяло нудьгою або конформізмом, і сподіватися ближчим часом чогось кращого не було підстав. Щоправда, молодші політики з опозиційних партій очікували зміни настроїв. Скажімо, Богдан Соколовський, колишній дипломат у Німеччині, Австрії та США (президент Кучма покарав його за неправильне голосування тамтешніх виборців), об’їхавши всю Україну й вивчивши настрої людей, заповідав появу широкого антикучмівського фронту, спертого на молоде покоління – студентів і підприємців. І от тепер сповнені ентузіязму й завзятости погляди перехожих на Хрещатику, здавалося, підтверджували ці прогнози.

У редакції «Критики» удвох із Григорієм Грабовичем міркуємо над причинами: змінилося покоління – чи таки допекли нахабство і хамство панівної бюрократії? Так чи так, дивимось у майбутнє оптимістично.

Очевидно озвучуючи бажання Кучми та Медведчука убезпечитися від гаданих змін і зберегти дотеперішній курс, керівник Януковичевої виборчої кампанії Сергій Тігіпко (який спритом та інтеліґентністю в кілька разів перевищує свого боса) говорить про нібито рівні шанси обох кандидатів і неминучу конечність порозуміння, – і, здається, такий підхід суперечить заходам московських «технологів» у Януковича, спрямованим на конфронтацію. Втім, у команді Ющенка ілюзій щодо Тігіпкових намірів немає.

В готелі зустрічаю давніх знайомих із Варшави: кореспондента ліберально-консервативного німецького щоденника «Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ» Еміля Людвіґа (в останніх роках він став найкращим серед німців експертом з українських подій, стежачи за їх розвитком із польської столиці) і тонкого та вдумливого журналіста з видання «Ґазета Виборча» Марціна Войцеховського. На жаль, редакції послали їх до Москви, але обидва мають гострий нюх до наростання змін, – і Людвіґ незабаром підтвердить це блискучою статтею про зміст і методи виборчого обману.

* * *

Моя довга журналістська й університетська праця дає мені змогу зіставляти Помаранчеву революцію з іншими революціями, що їх мені випало бачити на Сході та Заході й коментувати у пресі. Часом щось спільне з ними вичерпується загальними ідеалами боротьби за громадянські та професійні свободи – таке можна сказати про повстання робітників у комуністичній Німецькій Демократичній Республіці 17 червня 1953 року, яке брутально задушила совєтська окупаційна влада. Українська революція мала більше спільних рис із подіями жовтня 1956 року у Польщі й Угорщині, – для Варшави вони скінчилися щасливо, для Будапешта – трагічно. Спробу «тихої» революції 1968 року в Чехословаччині також роздушили совєтські танки. Про все це я писав тоді у швейцарській пресі.

Тішуся, що нічого спільного не мають українські події з китайською «культурною революцією», хоча тамтешні революційні комітети й вітали мене як «ворога Москви». Мао Цзедун і його оточення завдали своїй країні жахливих спустошень, нацькувавши хунвейбінів на старі владні структури, адміністрацію університетів, письменницькі й мистецькі союзи.

Студенська революція в Німеччині 1968 року розпочалася в нашому берлінському Вільному Університеті, яким опікувалися Сполучені Штати і проти яких через війну у В’єтнамі й було спрямовано берлінський вибух. Його гаслом було повалення буржуазного ладу, створення Народної Республіки, повна демократизація вузів. Руді Дучке, який очолив революцію, був моїм колишнім студентом. Я, до речі, остерігав його, надто витонченого й делікантного для ролі революційного ватажка, – він мене не послухав і став жертвою революції. Вона вочевидь не вдалася, але спричинила...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі