На околиці імперії

Липень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
54 переглядів

Львів, молодість моя, химерне, страшне, романтичне місто на краю світу.

Чотири повоєнні роки, роки моєї юности, та дивовижне чуття новизни, наче наново на світ народилася. Віддалився, затягнувся туманом довгий шлях, теплушки та пасажирські вагони, де в купе набивається до тридцяти душ, де спиш сидьки й підібгавши ноги, де тому, хто забарився у сортирі, грюкають кулаком у двері та грізно підганяють: «Гей, хазяїне!». Ми живемо в готелі «Европа» і чудуємося несерйозності поляків, котрі тринадцятий номер замінили на номер дванадцять «а».

Війну скінчено, евакуація залишилася на сході, а це західне старовинне місто, над яким, на відміну від інших, зглянулися багатовікові війни, таке незвичне, таке гарне. Маленькі вулички центру, середньовічні кам’яниці на три вікна, певно, тут неабияк крамарювали, є німецька, турецька, є грецька вулиця, всі крихітки – на два, на три, на чотири будинки; приїжджали до Львова купці, оселялися в трьох домівках, кожен із трьома вікнами на фасаді. Які дивацькі, нецеремонні назви мають львівські вулиці! Є вулиця «Яна з Дуклі». Я так і не довідалася, де вона, та Дукля, чи велика, і чим уславив себе її уродженець Ян. Є вулиця «Під дубом», її назва теж дає простір уяві.

«Совєти» та «совєтки», заклопотані перейменуванням вулиць, не шкодуючи сил силкуються викоріняти сей вільний дух, тож, вибравшися з готелю, ми живемо на Демократичній, що її тутешні мешканці краще знають як Новий Світ.

Приголомшені пани та пані тужливо поглядають на таблички і, стоячи за два кроки од відомої з дитинства вулиці Сапєґи, боязко запитують приїжджих, де вулиця Сталіна, і тут-таки наполохано виправляють себе: товариша Сталіна.

Місто, яке витримало і битви на мечах, і камінні ядра, і бомбування, нині ладне було впасти, знесене хвилею чужих, незрозумілих перемін, слів і звичаїв; його струшували землетруси, не потужні, та попервах часті, поляки готувалися до екзоду, і всі вуличні стовпи рябіли білими наліпками: «Продаються новочесні меблі».

Наші ходять квартирами, наче музеєм: «Зайдіть, гляньте, там є гарнітури чорного, червоного дерева, що значить ніяково, ви просто йдете як покупець та й годі». Ми спокусилися якось і, зневажаючи себе, побували у палісандровому помешканні, обтягнутому блідо-блакитним шовком.

Львів постійно дивував мене своєю несхожістю на Москву, на Ташкент. Вулицею гуляє чорнобородий пан, у ґольфах, у ґетрах, із люлькою, веде бульдоґа на ланцюжку. Стара пані вигулює в червоній упряжі кота.

Якогось із найперших днів я побачила, як вели колону полонених німців, аж раптом жінка кинулася з хідника, прорвалася, тицьнула німцеві хліба. Конвоїр відкинув її, але хліб уже було передано, вона стояла сердита, горда, нікого не встилалася. Тут жаліли полонених, її ніхто не засуджував.

Львів не любив нас. На ринку рантом проносилася чутка: «Совєтка в картоплі вошей шукає». Це означало, що самовпевнена приїжджа баба хазяйновито перебирала городину, викладаючи на ваги те, що краще, і місцева крамарка, раптом спалахнувши, різко говорила: «Йдіть звідси. Я вам нічого не продам». І шепотіння пролинало рядом, і всі «місцеві», старі, молоді, раптом ставали однаковими, з кам’яними обличчями у щільно зав’язаних хустках, цідили, ледве розтуляючи губи: «Не продається. Не продаю».

З нами не траплялося таких епізодів. У нас не відчували совєток. Та ми й не любили радянську владу. Скільки разів я чула у Львові: «Ми тебе врятуємо».

Вони чекали на звільнення, ці львівські люди, якогось правильного завершення війни. Хто їх мав звільнити? Бандера та Мельник? Союзники, котрі якимось дивом перескочать через пів Европи до Львова? Я не вірила в такі дива. І, чесно кажучи, їх не бажала. Втім, мені було приємно, що так багато народу прагне мене врятувати. Та я і так нічого не боялась. Опівночі йшла, чомусь насвистуючи, через усеньке місто від товаришки, хоча в місті щоночі вбивали військовиків і двірники, як розсвітало, знаходили на хіднику відрізані погони. Чому погони і де...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі