На Книжковому Арсеналі обговорили стан видання української класики

Квітень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
3
410 переглядів

22 квітня на Книжковому Арсеналі в рамках спеціяльної програми «Критикуючи критику» відбулася розмова «Панько Куліш та інші (не)впорядковані класики» за участи літературознавця, старшого наукового співробітника відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Шевченка НАНУ Олеся Федорука та літературознавиці, завідувачки відділу теорії літератури Інституту літератури імені Шевченка НАНУ, віднедавна – виконавчої директорки Інституту Критики Тамари Гундорової. Модерував зустріч директор видавництва «Критика» Андрій Мокроусов.

Учасники дискусії зосередили увагу на рідко обговорюваних, проте вкрай важливих для сучасного літературознавства питаннях. Як нині читають і сприймають зібрання творів класиків української літератури, котрі було впорядковано і видано кілька десятиліть назад? В якому стані сьогодні робота з підготовки до друку нових зібрань і хто цим опікується? Чому робота текстолога не приваблює молодих літературознавців?

На думку Олеся Федорука, дослідження і видання тексту – це той вихідний пункт, з якого беруть початок студії з творчости кожного письменника. Текстолог виступає «медіюмом», котрий доносить доробок митця до читача, а відтак – формує уявлення реципієнта про автора. З огляду на важливість фахової текстологічної роботи доводиться з прикрістю констатувати, що опікується нею не так багато дослідників і установ.

Зокрема, Олесь Федорук відзначив вагому роль видавництва «Критика» в сучасній текстології. Так, за сприяння Інституту Критики у видавництві побачили світ такі книжки, як: «Шевченкові "Гайдамаки": Поема і критика» (2013), «Тарас Шевченко в критиці. Т. 1: Прижиттєва критика (1839–1861)» (2013), «Тарас Шевченко: Джерелознавчі студії» Віктора Дудка (2014; велику частину статтей книжки присвячено саме питанням текстології), «Тарас Шевченко і царська цензура. Збірник документів» (2015).

Окрім того, «Критика» вже багато років опікується підготовкою до друку та виданням Повного зібрання творів Пантелеймона Куліша. У 2005 та 2009 роках вийшло друком листування письменника (1841 – 1856), а в 2015 році побачили світ Кулішеві «Записки о Южной Руси». «Критика» підготувала перше академічне видання цієї пам’ятки української фольклористики й етнографії з наново вивіреним корпусом матеріялів (уміщених, як і в першодруці, у двох книгах), які доповнено ретельно опрацьованими варіянтами Кулішевих текстів, наведеними за численними джерелами, а також текстологічним і реальним коментарем, покажчиками імен і географічних назв.

Класична література є національним надбанням України, тож підтримкою коментування і видання класики має опікуватися держава. На сьогодні єдиною державною інституцією, яка виконує подібну роботу, є відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури НАНУ. У різні роки у відділі працювали такі науковці, як Микола Сиваченко, Михайлина Коцюбинська, Федір Погребеник, Микола Гончарук та інші. Як згадує Тамара Гундорова, свого часу в Інституті літератури існувала певна опозиція між «теоретиками» і «текстологами», але це не заважає нині високо оцінювати роботу текстологів, які, на думку літературознавиці, під час роботи з текстом постають не лише як медіюми, а й як інтерпретатори. Завдяки ним маємо такі видання, як 50-томник Івана Франка, 7-томник Панаса Мирного, 10-томник Івана Нечуя-Левицького, 12-томник Лесі Українки, 5-томник Ольги Кобилянської. Утім, не завжди ці видання відповідають вимогам сучасної науки: так, відомими є купюри у 12-томному зібранні творів Лесі Українки. Поява цих видань припала на 1960-1970-ті роки, і за півсторіччя текстологічна наука просунулася далеко вперед.

Потреба нового опрацювання і перевидання текстів назріла; втім, серйозні проєкти такого кшталту на сьогодні – велика рідкість. На це є кілька причин. По-перше, це соціально-культурна ситуація, в якій працюють сучасні текстологи. В Україні відсутня текстологічна «школа», більшість тих, хто працює на цій ниві, є автодидактами. З-поміж них треба згадати одного з учасників дискусії Олеся Федорука, літературознавців Михайла Назаренка та Олександра Бороня, покійного Віктора Дудка та ще кілька імен. По-друге, в суспільстві існує певне упередження щодо текстологічної роботи: не для всіх є очевидною потреба коментування літературних текстів. По-третє, на думку Олеся Федорука, існує проблема інституцій, дотичних до роботи текстолога. Так, на сьогодні українська наука не має жодного підручника з текстології, укладеного текстологом-практиком; недостатнім є й рівень вивчення текстології на філологічних факультетах університетів.

Учасники дискусії переконані: підготовка до друку академічних видань класичних українських текстів – справа важлива і актуальна, а чи реалізовуватиметься вона найближчим часом і на належному рівні, залежатиме і від дослідників, і від фінансової підтримки цих часомістких проєктів. 

Ви також можете переглянути фотозвіт з події на сторінці «Критики» у Facebook та послухати авдіоподкаст у відповідному розділі на нашому сайті.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.