Миколі Рябчукові у його відсутній Festschrift

Січень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1705 переглядів

Ярослав Грицак

Зо два місяці тому мене закликали у книгарню «Є» на презентацію книжок двох молодих авторів. Один був зі Львова, другий – із Донецька. Я спізнився, і щоб нікого не тривожити, добираючись до вільного крісла попереду, доєднався до ґальорки в кінці залу. Позиція виявилася дуже вигідною. Тут можна було, крім того, що слухати, ще й ходити серед поличок і переглядати виставлені книжки. 

Гість із Донецька говорив про те, що з Донбасом насправді ще ніхто не пробував працювати. Вся національна робота там зводиться до нереґулярних наїздів політиків чи інтелектуалів із Києва або Львова та діяльности декількох не цілком притомних місцевих патріотів, яких влада, як виглядає, спеціяльно підтримує, щоб створювати неґативний образ українства. От якби замість одного й другого хтось зайнявся реґулярною «органічною працею» – скажімо, взявся постачати в Донецьк нормальні україномовні книжки, – то Донбас міг би стати іншим. 

А я саме тримав у руках грубезну книжку нормального україномовного автора, що коштувала понад 100 гривень, і думав собі: хто купить таку в Донецьку? Кажу не про зміст, а про ціну. Скільки знайдеться пенсіонерів, студентів чи навіть шахтарів, які віддадуть стільки грошей за кількасот сторінок у грубій обкладинці? І то не тільки у Донецьку, а, скажімо, у Бердичеві чи Стрию, якщо там іще збереглися книгарні? 

Я передивився всі книжки на цій і сусідній поличках. За декількома винятками, всі вони були схожі на того книжкового монстра, якого я тримав у руках. Декотрі були навіть монструватіші. Скажімо, щоденник одного сучасного діяча у кількох (!) томах. Книжка тягне на декілька сотень. Цікаво, на яких читачів розраховують автори, які видають по декілька томів своїх журнальних статтей, щоденників, спогадів тощо? Колись була традиція – надіюся, вона ще жива – не квапитися з такими збірками. Дати відлежатися. Хай виходять уже по тому, як автор відійшов у кращий світ. Редактор чи упорядник вибере те, що справді належить до вічности, і відкине написане як «метелик» на потребу дня. Або, що гірше: на звеличення власного «еґо». 

Кажучи про «еґо». Мали колись міжнародну конференцію про українсько-єврейські стосунки, як їх поправити з огляду на їхню історію. Зустріч фінансував один знаний філантроп,якому залежало на доброму образі України. Філантроп був щедрим, тож відбувалася ця зустріч у Леопольдскроні – палаці над озером, де колись пробували зняти «Звуки музики» (дозволу не дістали, тож знімали у сусідньому замку), а тепер розташувалася резиденція Зальбурзького глобального семінару: якщо вже миритися, то в місцях, які навіють мир і спокій! Учасники конференції сиділи на терасі й обговорювали, як покращити образ українця та єврея в очах один другого. Я пропонував для початку перекласти книжки, які, на мій погляд, дають добре розуміння євреїв та їхньої історії у XX столітті. Поруч сидів молодий та амбітний колеґа, який хоче стати і напевно стане великим істориком. Моя пропозиція ввела його у стан легкої екзальтації. «Та що ви, Ярославе! – заговорив він із властивою йому легкою манірністю. – В Україні ж не вміють перекладати! Я читав декілька українських перекладів молодих перекладачів – вони жахливі! Це буде контрпродуктивно. Замість помогти, вони зашкодять нашій справі!»

Я слухав цих слів і згадував розповідь Наталі Яковенко про цього молодого історика, – колись він перекладав з англійської і зробив із Юлія Цезаря «Хуліо Чезаре». Не певен, чи пам’ятав він тоді цю деталь і чи признається колись до неї. Але мені тієї миті стало очевидним: те, що він робить, і чим він займається, можна передати короткою формулою «I me mine» – все мені і все про мене. Власне «еґо» є мірилом усіх речей навколо нього. Йому можна робити помилки на шляху його великої кар’єри – але боронь Боже дозволити це комусь іншому! 

Цікаво, скільки моїх колеґ, українців і не українців, і далі займалися б тим, що вони роблять – пишуть статті і книжки, перекладають чужі твори – якби там не...

Автори

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі