Микола Гоголь: між хохлачеством і kozaczyzną

Квітень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
470 переглядів

Edyta M. Bojanowska. Nikolai Gogol: Between Ukrainian and Russian Nationalism. Cambridge, Mass., and London: Harvard University Press, 2007.

Майже всі західні гуманітарі вельми позитивно відреаґували на монографію Едити Бояновської «Микола Гоголь: між українським та російським націоналізмом»: «Блискуча, приголомшлива й ориґінальна праця дуже талановитої науковиці» (Г’ю Маклін, Каліфорнійський Університет, Берклі); «найретельніша спроба [дослідити] внутрішньо суперечливу національну ідентичність Гоголя» (Джефрі Госкінґ, «Times Literary Supplement»); «важливе дослідження, що ставить під сумнів давні припущення щодо взаємозв’язку між національними та імперськими ідентичностями в Росії XIX століття» (Роберт Ґрин, «Canadian Journal of History»)*. Не дивно, що монографія отримала відзнаку Асоціяції сучасних мов – премію Альда і Жанни Скальйоне 2009 року за студії слов’янських мов і літератур, на підставі того, що це «кардинально нова інтерпретація одного з найскладніших письменників Росії».

Позірна новизна (і супутні компліменти) тут здебільшого є наслідком спроби Едити Бояновської розглянути проблеми національної ідентичности як ключа до розуміння творчости Гоголя й показати проблемність його статусу «винятково російського великого письменника». У рецензії на дослідження Бояновської Єкатєріна Самородніцька стверджує (до певної міри спрощено, проте доволі виразно), що «сама мета монографії – з’ясувати, яку країну Гоголь любив більше, Україну чи Росію – не зовсім ориґінальна» (звідси, напевно, й стриманіша рецепція книжки з боку і російських, і українських критиків). Проте насправді для західних славістів питання національної ідентичности Гоголя ніколи не мало особливої ваги. З невідомих причин (через генеалогію слов’янських – читай: російських – студій на Заході, непереборну привабливість «російської душі», інстинктивну відразу Заходу до націоналізму чи звичайні лінощі науковців) незмінною позицією у цьому плані, однак, майже завжди залишалася русоцентрична. Олег Ільницький не аж так помиляється, коли пише: «Домінантна тенденція досі полягає в тому, щоб дистанціювати Гоголя від України і вписати його в неамбівалентно російський національний контекст», полишаючи доведення протилежного українським дослідникам. Із цього погляду Едита Бояновська, безперечно, зуміла змістити акценти в гоголівських студіях на Заході вже тим, що звернулася до цього питання, не кажучи про те, що присвятила йому цілу монографію. І реакція на неї може свідчити, що праця нарешті отримала свою порцію визнання леґітимности у критиків.

Як застерігає сама Бояновська, цю віднедавна виявлену готовність західних гуманітарів займатися проблемою слід розглядати в контексті «поточного постсовєтського переосмислення російських та українських ідентичностей» [с. 3]. У цьому сенсі втручання дослідниці виявилося не лише вчасним, але й пророчим. Цілком очікувано святкування у 2009 році двохсотліття від дня народження письменника переросло мало не у війну (більше схожу на перетягування каната) між нещодавно позбавленою спадку і невпевненою в собі Росією та віднедавна незалежною і невпевненою в собі Україною. Виступаючи на ювілейних урочистостях у Миргороді, тодішній президент України Віктор Ющенко заявив: «Він є великий українець, але його творчість не знає кордонів і жодних мовних бар’єрів. <...> Де б він не був, він беріг Україну в душі, був пов’язаний з нею думками, спогадами, почуттями та сподіваннями». На що його російський колеґа Владімір Путін цілком доречно відповів, що Гоголь «видатний російський письменник, який своєю творчістю нерозривно пов’язує два братні народи – російський та український». Невдовзі по тому видатний гоголезнавець Владімір Воропаєв додав від себе третю ніжку...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі