Мрії про Европу

Лютий 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
3
2563 переглядів

Статтю написано 15 січня 2014 року 

Ми часто говоримо про «дві України», про їх сумісність чи несумісність, про їхні любов чи розлуку. Але рідко помічаємо, що Европа також має два обличчя. Вони дивляться в різні боки й нечасто бачать одне одного.

Одна Европа – це Европа правил і норм, більш-менш позбавлених емоцій. Вона закінчується десь на кордоні між Німеччиною та Польщею. Це своєрідний европротестантизм, який утратив віру в европейську цивілізацію, але зберіг її мораль. Для нього европейська ідея перетворилася на моральний закон і набір процедур. Коли немає віри, абсолютом стають правила.

Інша Европа – стихійна, емоційна, Европа віри. Це молода Европа, здебільшого колишній соцтабір, для якого Европа залишається візією, ідеалом та утопією. Люди у ній вірять в Европу, але часто іґнорують правила. Европа для них – містичний екстаз, у якому можна забути про кодекс. Еврокатолицизм чи европравослав’я, сповнені віри, готові за неї померти, але не завжди готові за нею жити. Правила для них – це надто дрібно.

Ця друга Европа – це ми.

Західноевропейцям, цим европротестантам, які знизили свій ідеальний абсолют до правил, складно нас зрозуміти; складно зрозуміти наші европейські прапори посеред січових казанів, революційних вогнищ та націоналістичних гасел.

Вони чимало розуміють у наших протестах, але навряд чи розуміють головне: для нас Европа – це емоція, а не норми. Це далекий ідеал, у який ми віримо. Божество, із яким ми хочемо з’єднатися, а не правила, за якими нас умовляє жити його жрець, коли божество залишило свою територію.

Це також світло в кінці тунелю. Коли потребують такого світла? Тільки тоді, коли навколо темно. Чому символом українських протестів став ліхтарик у телефоні? Бо кожен ліхтарик – це маленьке світло у кінці маленького тунелю.

***

Парадокс українського бунту в тому, що це ідеальне середовище для життя суспільства як живого організму. Поза бунтом суспільства майже немає: є тільки індивіди і племена. Війна всіх проти всіх, недовіра всіх щодо всіх. Люди діляться за родинами, кланами та групами, і не лише «там», «нагорі», але й «тут», «унизу».

Але ж люди – створіння, які мріють про щось більше, ніж маленькі спільноти. У спільнотах їм затишно, але маленької солідарности часто стає замало. Час від часу вони прагнуть універсального братерства. Це утопічне братерство і є ідеальним суспільством.

Саме тому, мені здається, нинішній український бунт здебільшого миролюбний (поки що), і саме тому люди (поки що) не трощать вітрин і не спалюють автомобілів. Вони відчувають, що в цьому бунті речі створюються, а не руйнуються.

Кремлівська пропаґанда про «проплачені революції» хибна не лише емпірично, але й метафізично. Люди в Україні виходять на вулиці, щоб давати, а не щоб отримувати. Люди дарують – свій час, свій комфорт, свою їжу, свої речі, свої гроші, свою радість, свої смутки, свої надії. Свої бутерброди, зрештою. Не прагнучи отримати щось узамін.

На Заході бунт дуже часто є виплеском насильства, повстанням проти правил та конформізму; у нас насильство, фізичне чи символічне – це щоденна практика. Тому бунт є виплеском добра, а не зла, творчости, а не деструкції. Творчости часто стихійної і часто так само сліпої щодо правил та права, як і режим, проти якого він повстає.

Сьогодні ми маємо справу не з кольоровими революціями. Ми мамо справу з революціями дарунку. [1]

***

Що цікаво помічати в «контрреволюційних» коментарях, які бачать у нинішніх подіях «спецоперацію західних ляльководів»? Те, що, в принципі, вони досить добре вбудовуються в традицію контрреволюційної думки минулих двох століть.

Контрреволюційне мислення здебільшого монархічне та ієрархічне, воно прагне захистити чітку систе...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі