«Мовчазливий духовний опір»

Травень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
144 переглядів

Cвітові медії повідомили: 21 лютого від раку легенів помер в одній із московських лікарень «визнаний метр аванґардної російської поезії» Геннадій Айґі. Той самий, додають коментатори, що з-поміж усіх поетів колишнього СРСР мав найбільше шансів отримати Нобелівську премію з літератури.

Чуваш Геннадій Лисін своїм літературним ім’ям пов’язав сьогоднішній день із часами варварів-гунів: чуваською мовою воно означає той самий, та й не Геннадій він зовсім, а «Гуннадій», себто син гунів. Отже, той самий син гунів, – так назвала себе людина, яка успадкувала паспортне прізвище від зрусифікованого батька, Ніколая Лисіна. Той належав до перших чуваських комсомольців, але, ставши головою колгоспу, проштрафився і був засуджений. Після звільнення, трохи нарозумившись, викладав у школі російську мову та літературу. Побоюючись повторного арешту, постійно переїздив з місця на місце – замітав сліди. Його син Геннадій народився 21 серпня 1934 року в селі Шаймурзіно на півдні Чувашії. Перше оповіданнячко Айґі написав у чотирирічному віці. На шкільній лаві активно віршував – чуваською, втім, одного вірша встругнув російською: «захотів потішити вчителя». Після школи хлопець, якому ледве виповнилося 15 років, вступив до педагогічного інституту в місті Батиревому. Тоді ж, 1949 року, його чуваські вірші з’являються в чебоксарських газетах. Треба зауважити, що чуваська поезія «визнаного аванґардиста» – цілком традиційна: тут є строфа (в класичному значенні слова) і точна рима (як у народних піснях). Поетичними орієнтирами для Айґі на той час були Пушкін, Лєрмонтов і, не дивуйтеся, Маяковський.

Юного поета помітив Педер Хузангай, живий класик, і порадив їхати до Москви. 1953 року Геннадій Лисін склав іспити до Літературного інституту. Керівник його семінару, уславлений Міхаіл Свєтлов, став для нього не лише викладачем, а й рятівником, не раз допомагаючи виборсуватися зі скрути.

Молодий провінціял із головою поринає в тишу бібліотечних залів, у поезію улюблених авторів – від Гесіода й Гомера до Цвєтаєвої та Пастернака. Однак звинувачення в антирадянських настроях, яке з’явилося ще в педінституті на батьківщині, наздогнало його і тут. «За написання ворожої книжки віршів, що підриває основи методу соціялістичного реалізму», Айґі вигнали з літінституту, а заразом із комсомолу. Потім була цілина, потім (разом із Анатолієм Кузнєцовим) – праця бетонника на сибірському будівництві. Лише 1959 року йому дозволили захистити дипломну роботу – нею були не власні твори, а переклад чуваською мовою «Васілія Тьоркіна».

1961-го йому знову посприяв Свєтлов, надрукувавши позитивну рецензію в «Литературной газете». Вельми доброзичливо відгукнувся про нього турецький поет-політеміґрант Назим Хікмет – і то де? у Варшаві! Боріс Пастернак, ознайомившися з підрядником поеми «Зав’язь» і, певно, розгледівши в незвичайній поетиці Айґі щось близьке до власної поетичної молодости, побажав побачити автора. За порадою Пастернака Айґі, який уже від 1955 року пише російські варіянти чуваських ориґіналів, починає віршувати російською. Це полегшило його долю, хоча, треба зазначити, леґально друкуватися в Росії він почав з кінця 1980-х. Тоді ж, 1988 року, його вперше випустили за кордон – до Будапешта. Тимчасом як поетичний дебют на европейській сцені відбувся ще 1962 року, коли польська газета «Політіка» оприлюднила його вірш «Сніг» у перекладі Віктора Ворошильського. Потім були публікації в журналах, а 1973 року польською мовою з’явилася збірка «Ніч першого снігу та інші вірші». На той час уже вийшла чеською (в перекладі Ольги Машкової) книжка «Тут» (1967). Нині книжок Айґі видано близько ста, сорока мовами, переважно европейськими (також і українською, але про це окремо). Там-таки за кордоном повиходили й найсолідніші томи російськомовних поезій Айґі: 1975 року в Мюнхені («Вірші 1954–1971», редакція та вступна стаття професора Вольфґанґа Казака) і 1982 року в Парижі («Відзначена зима»: видання підготувала В....

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі