Моцарт, мандрівка в Галичину

Червень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
88 переглядів

Передмову до мого українського перекладу п’єси-цаубермерхен Фердинанда Раймунда «Дівчина з країни фей, або Селянин-мільйонер», що з’явилася як другий том серії «Австрійська драма» через два роки після «Колишніх справ» Йоганна Непомука Едуарда Амброзія Нестроя, я дозволив собі розпочати міркуваннями про Центральну Европу. До цього мене спонукало насамперед богемське коріння Раймунда й, очевидно, Нестроя також і, меншою мірою, творча біографія, чи то пак театральна географія. Звісно, «богемське» тут слід розуміти саме в тій нерозлучній двоїстості значень, рівночасної актуалізації яких годі уникнути – та й чи варто уникати?

Кожен поет – поет у широкому розумінні (і маляр, і архітектор, і композитор) – має принаймні дві батьківщини: одну, внесену в паспорт, й іншу, що є спільною для всіх поетів, – мистецтво. Адже хіба не писав Раймунд: «Мене хотіли примусити обрати інший шлях, ніж шлях митця, але я не міг зрадити романтичних мрій і був ладний радше жити впроголодь, ніж відмовитися від свого наміру; до речі, того життя впроголодь я на початку кар’єри мав досить». Тож «богемське» – це і від Богемії, і богемне, це та інша Богемія, яку жоден паспортний стіл не внесе в документ, що засвідчує ідентичність, для якої в анкеті, здаваної з фотокартками, не передбачено відповідної графи. Якщо хочете, це та інша батьківщина. Батьківщина Вордсвортів, Кітсів, Рембо, Траклів, Рафаелів, Босхів, Ґрюневальдів, Дюрерів, Гайднів, Бортнянських.

У тій передмові я не міг не згадати, що богемське коріння віденця Раймунда не виняток, а правило, в якому величина Богемія може змінюватися на Моравію, Банат, Галичину, Буковину, незмінною залишається, однак, та інша Богемія, сакральна. Вона більша від Центральної Европи й, мабуть, таки більша від цілої Европи. Я не знаю, які її розміри. Я не знаю, яка геодезія може встановити й демаркувати її кордони, в кожному разі, вона фатально не збігається з кордонами країн і континентів, їй щоразу виявляється затісно й дискомфортно.

Дуже рідко трапляються винятки на вулиці з двостороннім рухом, де на одній смузі завжди повно автомобілів (диліжансів? підвод? караванів зі смертельно втомленими погоничами, в яких пісок на одязі, на волоссі, на губах і зубах, в білках очей, від чого вони, очі, прибирають пастельного відтінку?), де майже щоразу утворюється багатокілометровий корок, де майже постійно рухаються зі швидкістю слимака або черепахи, stop-and-go, в той час, як на зустрічній смузі руху майже немає, лише вряди-годи проїде якийсь транспортний засіб, перевозячи, як правило, людей, як їх називав Бернгард, «державних», чиновників – у мирний час із чиновницькими портфелями, у дні війни – зі зброєю та набоями. Бувало, що серед цих чиновників іронією долі опинявся який-небудь Тракль, щоби написати свій останній і найсильніший «Городок» і відійти, подавши заяву з приблизно такими рядками: «Прошу звільнити мене від обов’язків у цьому світі у зв’язку зі зміною громадянства».

І вже вкрай рідко зустрічною смугою прокотиться екіпаж, у якому їхатиме вчитель музики, їхатиме не з, а в Галичину, на запрошення якогось графа, скажімо, Віктора Баворовскі. Їхатиме на край світу, в нікому не відоме село Підкамінь поблизу Рогатина, щоби навчати графських дітей основ музичного мистецтва. Їхатиме, щоби тривалий час прожити в глушині, у сусідстві з моїми пращурами по батьковій лінії, селянами, землевласниками, крамарями. Їхатиме тисяча вісімсот восьмого року, либонь останнього, коли «нумеро» Раймунд продає солодощі в Бурґтеатрі напередодні свого першого справжнього анґажементу. До свободи в глухому закутку було ще далекувато, а Европа, замість вальсувати під «Марш Радецького», спостерігала за східним маршем Наполеона, який напередодні підкорив Варшаву шармом багнетів. Свій ґрандіозний шкіц до ляйпцизької битви народів Йоганн Йозеф Венцель граф Радецький створить п’ять років потому, а Йоганн Штраус sen. скомпонує марш на його честь іще через кільканадцять літ.

Звісно,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі