Морока з мультикультуралізмом

Листопад 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
90 переглядів

Публікації, що згадуються в цій статті:

Владимир Малахов. Скромное обаяние расизма и другие статьи. – Москва: Дом интеллектуальной книги и М.Колеров, 2001.

Rogers Brybaker. «Nationhood and National Question in the Soviet Union and Post-Soviet Eurasia». In: T.Oommen (ed.). Citizenship and National Identity from Colonialism to Globalism. – New Delhi–London: Sage, 1997.

Національна доповідь про розвиток освіти в Україні. – Київ: Міністерство освіти і науки України, 2001.

Трагічні події 11 вересня й весь дальший розвиток так званої війни цивілізації з терором оновили інтерес до Гантінґтонової теорії «зіткнення цивілізацій», за якою у майбутньому учасниками серйозних конфліктів будуть уже не держави, а великі цивілізаційні спільноти з несумісними системами цінностей і уявлень про світ. Одначе на ділі дивне якесь виходить «зіткнення»: ісламісти, котрі, ймовірно, влаштували вересневі терористичні акти, довго жили на Заході, керувати літаками навчилися в американських летунських школах, а самі теракти спланували та здійснили завдяки прекрасному розумінню американської культури та психології, ніби списавши свій сценарій із голлівудського бойовика.

Якщо все це щось доводить, то передусім те, що глобалізована багатокультурна суміш часом виявляється аж надто вибуховою – недарма принципово нову культурно-етнічну ситуацію, яка почала складатися на Заході (передусім у великих містах) десь від 70-х років, називають «викликом багатокультурності». Там-таки, на Заході (спершу в Канаді й США, потім і в Європі) своєрідною відповіддю на виклик нового етнічного розмаїття тамтешніх суспільств стала низка політичних і культурологічних концепцій, умовно об’єднаних під назвою мультикультуралізму.

Академічно сухе тлумачення цього поняття дає авторитетний британський довідник із теорії культурної комунікації:

Мультикультуралізм/мультикультурність – визначення (вивчення) суспільства як такого, що вміщує численні відмінні, але взаємно пов’язані культурні традиції та практики, які часто асоціюються з різними етнічними компонентами цього суспільства. Із визнання суспільства мультикультурним випливають два основні наслідки:

– переосмислення уявлень про культурну єдність (цілісність) суспільства, що включає відмову від спроб «інтеґрувати» різні етнічні групи, оскільки інтеґрування передбачає перетворення на «невідрізненну» частку панівної культури;

– переосмислення поняття культурного різноманіття: слід враховувати владні відносини, відносини домінування (power relations) між різними культурними (етнічними, соціальними) групами, аналізувати міжкультурні взаємини як такі між сильними (домінуючими) та слабкими (пригнобленими) культурами, а не просто стимулювати «інтерес до екзотичного»1.

Тут, як бачимо, наголошено наукові, дослідницькі аспекти мультикультуралістичного підходу. Натомість у поточному вжитку терміном мульти- чи то полікультурність часто означують багатокультурність або й просто багатоетнічність певного суспільства, самого факту культурного різноманіття, а не якогось особливого аналітичного чи політичного підходу до нього.

Однак нас мультикультуралізм цікавитиме передусім саме як ідеологія чи методика, яку покладено в основу соціальної політики. У такому плані детальний аналіз цього та кількох споріднених «підходів до управління культурною різноманітністю суспільства» здійснив хорватський культуролог Санін Драґоєвич...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі