Моральний кодекс руйнівника комунізму

Грудень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
124 переглядів

Розпочну цю репліку, відштовхнувшися від зауваження Івана Дзюби, яке прозвучало на відкритті міжнародної конференції «Совєтський тоталітаризм в Україні: історія та спадщина». Цілком поділяю Дзюбине застереження, що тоталітаризм в Україні не слід зводити винятково до поняття «совєтський», занесеного із сусідньої Росії. Проте ніяк не можу прийняти дуже обережного оцінювання, до якого вдається Дзюба, співвідношення між завезеною часткою в цьому тоталітаризмі, оціненою в 90–95 відсотків, і рідною, українською, оціненою з патріотичних мотивів лише на 5–10 відсотків.

Назва нашого тоталітаризму справді невдала, зокрема, якщо згадати рефлексію Алєна Безансона про тоталітаризм як фальсифікацію добра. Мені видається вдалішим щось на зразок, скажімо, «тоталітаризм оправославленого зла». Ця моя рефлексія відштовхується від відомої фрази Ґеорґія Фєдотова про те, що оправославлене зло куди жахливіше за відверте антихристиянство. Звичайно, Фєдотов завжди протиставляє православ’я Москви та Києва. Я також їх не ототожнюю, але реальна недохристиянізованість притаманна і їм, і нам. І не забуваймо: ми – своєрідні «сполучені посудини», і саме завдяки цьому недохристиянізована темрява наша поєдналася з іншими темрявами й змогла занурити всіх гуртом у тоталітарну модель соціяльної утопії.

Якщо фігурально, перефразовуючи Шевченка про москалів, маємо визнати: «у них народ і тоталітаризм, і в нас народ і тоталітаризм» (бо то таки нас стосується: «дивились, та мовчали, // Та мовчки чухали чуби. // Німії, подлії раби»). Не говоритиму про риси схожости й відмінности між нашими «оправославленими тоталітаризмами». Взагалі кажучи, може існувати тоталітаризм формально атеїстичний, навіть «православно-атеїстичний», скажімо, по тому, як більшовики захопили владу в Російській імперії, а може бути й релігійно-фундаменталістський, скажімо, як після мусульманської революції в Ірані. Так само цілком можливий і тоталітаризм православного фундаменталізму (такі нотки сьогодні не можна не помітити в надмірно войовничо-православно-заклопотаних).

Але не торгуймося про співвідношення між домашністю і запозиченістю в нашому тоталітаризмі. Маємо, чесно усвідомивши, що ми, сьогоднішні, всі походимо «зі збільшовиченої ери», рішуче та беззастережно прийняти вину в тому тоталітаризмі на себе. Не в якихось патріотично допустимих відсотках, а в повному обсязі. Візьмімо вину і на себе особисто, і на себе як спільноту, незважаючи на те, що «внесок» сходу та заходу України в той тоталітаризм різний і що чиїсь предки могли свого часу віддати життя в боротьбі з ним. Прадіди віддали життя, а їхні нащадки мають нести вину за нинішній тоталітаризм порівну з нащадками тих, що, загіпнотизовані чарівним перетворенням гіркої соціяльної тогочасности на солодке майбуття для прийдешніх поколінь, були причетні до цього занурення всіх в «оправославлене зло». Без такого свідомого прийняття всіх моральнісної вини на себе не буде жодних надій на його реальне подолання.

Не перекладаючи вини на сусідів, послідовно моральнісно долаючи свій тоталітаризм, ми тим самим солідарно допомагатимемо подоланню тоталітаризму в сусідів, із якими опинилися колись у спільній тоталітарній ямі соціяльної утопії.

Проблема подолання тоталітаризму стоїть дуже гостро, адже він корениться дуже глибоко: у нашій духовній, світоглядно-моральнісній сфері. Все в людському житті так чи так упирається у моральнісне осмислення. На рівні особистісному, груповому та суспільному. Розуміємо, що хоч скільки давай нових і нових шансів прихильникам тоталітарного сприймання світу, досягнути европейського рівня розвитку неможливо. Вже розуміємо, що владі не допоможе в цьому й чергове (в дусі відомих китайських попереджень) проголошення на словах своєї відданости европейським чи загальнолюдським цінностям. Мало почати хреститися, на показ відвідавши храм: фальш формальности видно неозброєним оком, хоча насправді люди судять за ділами, за нормальною, а не класовою, моральністю, і поготів не за вмінням...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі