Моральні цінності націонал-цензурування

Травень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
179 переглядів

13 травня в Дрогобичі було відкрито виставку молодої львівської художниці та поетки Гриці Ерде «Самки та яйцекладки: жінки з культури». Як каже сама авторка, своїм мистецьким завданням вона вважає критичну інтерпретацію нав’язуваних українській культурі стереотипних жіночих образів. Виставку вже показали в Харкові та Ірпіні, на черзі Івано-Франківськ і Львів. Але в Дрогобичі вона наразилася на опір із боку місцевих чиновників. 16 травня до дирекції музею, де було розгорнуто експозицію, звернулися речники комісії з гуманітарних питань при Дрогобицькій міській раді на чолі зі Степаном Якимом та заступником міського голови Дрогобича Богданом Пристаєм із вимогою заборонити виставку, мотивуючи це тим, що експоновані твори ображають національну гідність, християнські цінності і мораль громади міста. Директор музею Зиновій Бервецький відмовився задовольнити незаконну вимогу, пояснивши, що на картинах немає ані зображення національних чи християнських символів у неґативному контексті, ані порнографічних зображень. (Завважмо принагідно, що йдеться аж ніяк не про радикальну акцію у дусі contemporary art, а про цілком уже звичне аванґардове малярство, як можна пересвідчитися хоч би на прикладі наведеної тут репродукції картини «Чотиригруда діва Марія», що й спричинилася до скандалу.). Врешті-решт, оскільки тиск на дирекцію музею «Дрогобиччина» не припинився, виставку довелося перенести до окремого приміщення і закрити для огляду.

Організатори виставки закликали громадськість втрутитися й запобігти цензурним утискам, спрямованим на придушення свободи художнього вислову в Україні. Мистецькі твори можуть викликати різну реакцію, але в кожному разі йтися має про публічні дискусії, зокрема й у медіях, а не про владні репресії. На жаль, перебіг подій у Дрогобичі надто нагадує нещодавній казус із московським Сахаровським центром, де сливе під тими самим гаслами, що й у дрогобицьких ревнителів, представники «православної громадськости» розгромили виставку «Обережно, релігія!». Щоправда, московський погром відбувся фактично з санкції Лубянки й адміністрації тамтешнього президента, але, здається, ризик таких аналогій не зупиняє наських ультраправих фундаменталістів й суголосних із ними колишніх комсомольських ідеологів і «мистецтвознавців у цивільному», які досі не можуть затямити, що бульдозер не є найкращим засобом культурної політики.

Прес-конференція, що її 21 травня проведено за участю представників громади міста, дирекції музею та кураторів проєкту, перетворилася на громадські слухання, де представники влади, громадськості, учасники мистецького проєкту, дирекція музею за участи місцевих журналістів могли висловити свою думку. Директор музею п. Бервецький знову наголосив своє несприйняття владної цензури та спроб керувати мистецькою сферою на підставі перефарбованих комуністичних критеріїв. Підтвердив свою позицію і п. Пристай, іще раз заявивши, що виставлені твори розпалюють релігійну ворожнечу, ображають громадську мораль і національні почуття. Посадовець не вказав конкретних законодавчих норм, якими він керується, а послався на громадську думку. Тимчасом у Законі України «Про захист суспільної моралі» в переліку установ, які у межах своєї компетенції здійснюють державний нагляд за його дотриманням, немає згадок про органи місцевого самоврядування. Та й реґламентує цей закон поширення масової продукції (друку, відео), тоді як сферу творчости реґулює Закон України «Про культуру», який забороняє пряму чи приховану цензуру в будь-яких формах. А що фактичне закриття виставки здійснено без відповідної ухвали сесії міської ради та рішення її виконавчого комітету, то є підстави вбачати в діях п. Пристая ознаки перевищення службових повноважень (не кажучи вже про те, що саме поняття «образи релігійних почуттів» є нісенітницею не тільки зі світського, але й, що тут важливіше, з сумлінно богословського погляду).

Варто також згадати про існування не тільки національних, а й міжнародних правових норм. Нещодавня резолюція Парламентської асамблеї Ради Европи «Свобода вираження думки та пошанування почуттів віруючих», ухвалена у зв’язку із сумновідомими «карикатурними війнами», відзначає, що, відповідно до статті 10 Европейської конвенції з прав людини, свобода самовираження «застосовна не тільки до виражень, що їх сприймають позитивно або вважають необразливими, але й до тих, які можуть шокувати, ображати чи створювати проблеми для держави чи будь-якої частини населення», й окремо наголошує, що «закони, які карають за богохульство і критику релігійних практик і догматів, неґативно впливали на науковий та соціяльний проґрес. Ситуація почала змінюватися від доби Просвіти й развивалася далі в напрямку секуляризації. Сучасні демократичні суспільства прагнуть бути світськими й великою мірою перейняті індивідуальними свободами».

Сподіваємося, що цей кричущий випадок цензури й обмеження свободи висловлювання, спертий на ксенофобії, сексизмі та ресентименті, залишиться поодинокою «пам’яткою» переходу України від стану «недогромадянського суспільства» про правдивої сучасної демократії. Але залежатиме це насамперед від готовости громадськости й, головне, інтелектуальної спільноти, давати конечну й негайну відсіч таким виявам обскурантизму та фундаменталізму.

Критика

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі