Моральне згарище

Вересень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
704 переглядів

У Померанії ґауляйтер Ганс Ліберман-Рихтер, палкий прихильник расової чистоти, вирішив, що лишень ельзаські суки могли називатися Блонді, решта ж підлягає знищенню. Дати дворнязі горде ім’я Блонді означало дати ляпас самому фюреру. Після інших тривожних сиґналів було вирішено, що не має бути Блонді серед кобелів. Назвати кобеля цим іменем стало рівнозначно визнанню транссексуальности, чи, як на ті часи, гомосексуальности, а ця єврейська зараза, за словами Ганса Лібермана-Рихтера, існувала винятково в концентраційних таборах, де їй і місце.

Пітер Ґринвей, «Золото»

30 вересня о 3-й годині ночі хтось підпалив приміщення арт-центру Павла Гудімова «Я Ґалерея». 25 вересня тут відбулася дискусія про гомофобію, нетерпимість і толерантність в українському суспільстві – обговорювали заборону в українському прокаті кінофільму «Бруно» та події, які супроводжували появу антології «120 сторінок содому». Ультраправі (конкретно це були «Тризуб» ім. Бандери і ВО «Свобода») намагалися зірвати її презентації у львівському театрі імені Курбаса та в київській книгарні «Є» – ламали меблі, жбурляли майонез і товчений перець. За підпал, який, безперечно, є кричущим насильницьким актом, серйознішим за будь-яке хуліганство на презентаціях, ніхто поки що відповідальности на себе не взяв. Проте цікавіше поміркувати, не  хтоце вчинив, а чому.

Закрите суспільство і його друзі

Для початку перевернемо догори дригом відомий вислів «Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти», і рушимо від супротивного: «Скажи, хто твій ворог, і я скажу, хто ти». Які причини несприйняття неонацистами гомосексуалізму і взагалі будь-якої девіянтної форми поведінки, їхньої готовности всіляко – аж до найжорсткіших заходів – їм протидіяти? Конкретно мене цікавить мотиви та арґументи не так глибинно-психологічні (про них багато писали мислителі Франкфуртської школи, до яких і варто звернутися), як соціяльно-ментальні. Якщо запитати про це в ультраправих навпростець, у дискусії, то почуємо серію відповідей, котрі можна легко звести до декількох стандартних, широко вживаних у їхній арґументації кліше:

1. гомосексуалізм (та інші девіянтні форми поведінки) не відповідають нашій  культурі, вони є  чужорідними для неї;

2. гомосексуалізм (та інші форми девіянтної поведінки) є аморальні, неприйняті й неприйнятні в нашому соціюмі ані з народно-традиційного, ані з релігійно-морального, ані з будь-якого іншого погляду.

Проте цих пояснень явно не досить. Зрештою, обидва вони апелюють до традиції (moralis – звичаєвий, законний), мовляв, в Україні склалася культура, для якої гомосексуалізм є неприйнятним. Це ознака консервативно-традиціоналістського, а не праворадикального дискурсу.

Набагато рідше можна почути третє пояснення, яке вирізняє правих радикалів із-поміж навіть ультраконсервативних сил, до яких їх часто зараховують. Воно полягає в тому, що:

3. гомосексуалізм як сексуальний зв’язок між особами однієї статі виключає  репродуктивну функцію організму, робить неможливим розмноження і відтворення людського роду, підриває біологічні сили Нації.

Зрештою, у цій формулі криються всі відповіді на поставлене запитання, а також і висновки з них – фундаментальні й фундаменталістські. І важить не тільки те, що нам відповіли ультраправі, а й те, як вони відповіли.

Найперше впадає у вічі таке: пояснення в рамках консервативного дискурсу апелюють до традиції, культури, моралі-закону; праворадикальне пояснення оперує натомість категоріями  організму,  його функції (репродуктивної) та всього людського роду як біологічної сукупности індивідів. Консервативне мислення оперує культурологічними категоріями, натомість праворадикальне мислення оперує категоріями біологічними – це два різні підходи, це різні мислення у різних площинах – і саме це вирізняє...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі