Модерність на Схід від Центру

Квітень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
132 переглядів

1994 року у видавництві Стенфордського університету вийшла книжка американського історика ідей Ларі Вулфа «Винайдення Східної Европи. Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва»1. Дослідження було присвячено одному з найцікавіших моментів европейської інтелектуальної історії. За Вулфом, саме в епоху Просвітництва відбувся розрив з ідентичністю християнського світу, і завдяки новому дзеркалові, що його поставили перед континентом інтелектуали тієї епохи, переважно французького походження, Европа почала ототожнювати себе з ідеями науки, проґресу та цивілізованости. Тепер нове знання і світло розуму, а не християнство, визначали місце країни на шкалі цивілізованости, а сама шкала була не так описуванням реальности, як ідеологічною фіксацією певних прав і привілеїв.

Саме тоді (ця теза є водночас і стартовою гіпотезою, і висновком книжки) европейські інтелектуали відчули потребу в чомусь відмінному, у місці, яке не було б радикально Іншим, віддаленим у просторі (як Схід), або радикально відсталим, віддаленим у часі (як Африка). Місці, яке могло бути чимось на кшталт тіні просвітницької Европи, простором напівварварства – напівцивілізованости, місцем, із перспективи якого світло розуму мало б особливо виграшний і привабливий вигляд.

Ця потреба зумовила народження Східної Европи як образу, інтелектуальної конструкції, яку винайшов Захід і вбудував у нову модерну/колоніяльну ієрархію світу.

Цей новий образ територій, що лежать на схід від зони романо-германського розселення, оприявнився у низці текстів, що їх узяв за об’єкт аналізу американський дослідник. Вони різні жанрово та дискурсивно: щоденники випадкових мандрівників, історичні трактати, листи, навіть приватні розмови. Всіх їх об’єднує дискурс «Східної Европи». Проаналізувавши ці тексти, Ларі Вулф доходить висновку, що перед нами саме винайдення: створення нового інтеґрального образу для територій, які лежали на Схід від зони цивілізації Заходу.

Незабаром після виходу книжки Вулфова схема стала на Заході майже класичною, а спорадичні спроби критики (переважно у німецькомовному світі і передовсім за іґнорування німецькомовної інтелектуальної продукції) залишилися практично без відповіді. Сама книжка з’явилася в певний момент інтелектуальної історії Европи: коли сподівання на тріюмфальне возз’єднання Заходу та Сходу (ґорбачовська концепція спільного европейського дому) остаточно залишились у минулому. Фактично це була точка повороту, час перших критичних переоцінок відносин між Заходом і Сходом Европи. Час, коли формувалося розуміння, що цей розлам має момент свого народження, і його генеалогію ще не написано.

Ларі Вулф був першим, хто тематизував загальні концептуальні очікування у формі академічного бестселера. Але не єдиним. Така ж робота відбувалась у найрізноманітніших зонах, і відповідні ідеї циркулювали в другій половині дев’яностих у різних дисциплінах. Серед класичних праць можна згадати альтернативну версію історії Европи Нормана Дейвіса «Европа. Історія», де запропоновано такий наратив історії континенту, в якому історія східної частини не є лише тінню історії Заходу, – вона посідає там гідне і, що важливо, концептуально відмінне, своє місце.

Маємо і низку праць про ті чи ті східноевропейські субреґіони, написаних і виданих, попри закоріненість у ті самі ідеї (Мішеля Фуко й Едварда Саїда), безперечно, незалежно від Вулфа. Серед цих субреґіональних проблем безумовного лідерства у другій половині дев’яностих набула проблематика балканізму.

1995 року Бакіч-Гайден порушує питання, чи є дискурс реґіону колишньої Юґославії відгалуженням орієнталізму. 1996-го Ґорґурис пише працю про Грецію, зв’язок епохи Просвітництва та колоніялізму. 1997 року виходить «Уявляння...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі