Між «нами» і «мною»: простори для співпраці й самоти

Лютий 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1166 переглядів

Найкращі простори для співпраці також дають можливість побути на самоті

Відкритий офісний простір нині багато критикують. Але є причини, чому він і далі є найпоширенішою формою дизайну робочих приміщень: він може заохочувати до співпраці, сприяти процесові навчання і виховувати сильну культуру. Це правильна ідея, яку, на жаль, часто погано реалізують, навіть в аспекті сприяння співпраці.

У співпраці є свої природні ритми. Людям необхідно зосереджуватися наодинці або у парах, аби зґенерувати ідеї чи обробити інформацію; потім вони збираються у групи, щоб розвинути ці ідеї або розробити спільну позицію; відтак знову розходяться, аби зробити наступні кроки. Що вимогливішим є певне завдання, в якому потрібна співпраця, то більше окремі люди потребують інтервалів приватного часу, аби попрацювати або перенаснажитися.

Компанії десятиліттями намагалися знайти баланс між публічним і приватним робочим простором, який найкраще підтримував би колективні процеси. 1980 року наше дослідження з’ясувало: 85 % американських працівників казали, що їм потрібне місце, де вони могли би зосередитися без відволікань, і 52 % казали, що такого місця у них немає. У відповідь тисячі офісних перегородок заполонили корпоративний ландшафт. Наприкінці 1990-х маятник гойднувся в інший бік, і лише 23 % працівників бажали собі більше приватности; 50 % казали, що їм потрібно більше доступу до інших людей, а 40 % бажали більшої взаємодії. Організації відповіли на це змінами в плануванні приміщень, виділивши більше метражу на відкриті простори, які підтримують співпрацю, і зменшивши площі для індивідуальної роботи. Але, можливо, той маятник занесло аж занадто далеко: наші дослідження тепер показують, що люди знову відчувають нагальну потребу мати більше можливости побути наодинці, не тільки для того, аби заглиблено попрацювати, але й щоб дати собі раду із загальною інтенсивністю того, як сьогодні відбуваються робочі процеси.

Відкрите планування – не єдиний винуватець порушень нашого приватного простору. Більший наголос на груповій роботі означає, що ми рідко буваємо на самоті, а повсюдність мобільних пристроїв означає, що ми завжди доступні. У світлі цього тиску недивно, що кількість людей, які кажуть, що не можуть зосередитися на своєму робочому місці, від 2008 року зросла на 16 %, а кількість тих, у кого немає доступу до спокійних місць, де можна інтенсивно попрацювати, збільшилася на 13 %. Тим часом людям стає важче контролювати те, хто має доступ до їхньої особистої інформації чи на роботі, чи поза нею. Фактично 74 % людей, яких ми опитали, сказали, що вони нині більше занепокоєні щодо своєї приватної сфери, ніж десять років тому.

Іти з офісу, аби попрацювати вдома, або у кав’ярні, або у бібліотеці, – це не вихід, принаймні не остаточний. Забагато віддаленої роботи створює власну низку проблем, як-от ослаблення потоків передання знань, зниження рівня психологічної залучености, культурна від’єднаність, а також прірва нових джерел відволікання. І, звісно, це ускладнює співпрацю.

«Steelcase» досліджувала питання приватного простору і сфери приватного від 1980-х років, і ми багато років працюємо з тисячами організацій у різних галузях над розробкою відкритих офісних середовищ. Нещодавно ми провели дослідження стану робочих місць і працівників у Европі, Північній Америці та Азії, використовуючи опитування, етнографічні розвідки, спостереження та інтерв’ю, аби скласти собі картину актуальної ситуації. У цій статті ми презентуємо свіже розуміння природи приватности і пропонуємо стратегії, які дали би працівникам змогу «вибратися звідси» без того, аби фізично піти.

Сторінки2

Автори
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.