Між історією та нацією: Павло Роберт Маґочій і переосмислення української історії

Жовтень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
3040 переглядів

«Засадничою передумовою для формування нації, – написав на підставі аналізу націєтворення в Европі XIX століття Ернест Ренан, – є хибне сприйняття історії». Нині багато істориків погоджуються з Ренановою думкою і, шукаючи альтернативи національній історії, намагаються виправити її «хиби». У цьому вони досить часто наражаються на серйозні перепони – і всередині власного професійного оточення, і поза його межами.

Спроба переконати східноевропейських істориків полишити національний підхід до історії своїх держав після десятиліть пригнічення національних наративів комуністичною владою може здатися такою ж дивакуватою ідеєю, як і гіпотетичні намагання змусити Лєопольда фон Ранке відмовитися від своєї націоналістичної та державницької риторики після об’єднання Німеччини. Одначе сьогодні підстав сподіватися на розуміння східноевропейських істориків істотно більше, ніж це було у випадку їхніх італійських і німецьких колеґ у другій половині XIX століття. Зрештою, писати національну історію в сучасних умовах означає зміцнювати у східноевропейській історіографії ізоляціонізм і провінційність, що їх накидали їй протягом десятиліть існування «залізної завіси». Нові нації Східної Европи хочуть бути частиною об’єднаної Европи, а їхні молоді історики прагнуть знайти своє місце серед европейської та світової історичної спільноти.

Проте як позбутися ґанджів сучасних історичних праць про країни Східної Европи – ґанджів, спричинених десятиліттями існування тоталітарного режиму, з одного боку, та байдужістю західних істориків до вивчення історії бездержавних націй, з другого? У цих нотатках я розгляну можливості переосмислення, переакцентування та реструктуризації східноевропейських історичних наративів, ставлячи в центр уваги історію України.

Традиційна схема української історії

Почнімо з початку: відповімо на запитання, якими є основні характеристики українського історичного наративу, витвору національних будителів кінця XIX та початку XX століття? Окреслюючи часові рамки української історії, тогочасний наратив описував українців як народ, давніший за росіян, і, відповідно, наділяв їх незаперечним правом на суверенний культурний і політичний розвиток без будь-яких перешкод із боку їхнього молодшого брата. Початок цього історичного наративу слід було відсунути якомога далі. У результаті, наратив, вироблений відповідно до тогочасних наукових стандартів, озвучив право українців на «присвоєння» Київської Русі. Такий підхід одразу зіштовхнув український наратив із традиційною російською історіографією, породивши між ними конфлікт, подібний до суперечок шведських і норвезьких істориків про етнічне походження варягів. Територіяльно новий український наратив пов’язав історію православної України в межах Російської імперії з історією греко-католицької України в межах Австро-Угорської імперії (це звершення Михайла Грушевського цілком зіставне з конструюванням бельгійського історичного наративу, що його здійснив Анрі Пірен).

Національний наратив розглядав українську історію як становлення українського народу в результаті низки злетів і падінь. Подібно до Гайнриха фон Зибеля та інших тогочасних німецьких істориків, які витворили міт німецької нації як приспаної красуні, пробудженої «поцілунком» визвольних воєн, українські історики вірили та працювали заради «пробудження» своєї нації. Український наратив був телеологічним так само як російський, тільки його кінцевою метою було не «возз’єднання російського народу», а емансипація «однієї з його частин» від пригноблення з боку іншої.

Коли після 1991 року національна парадигма стала в українській історіографії панівною, історіографічна українська нація нарешті здобула гору в історіографічному змаганні з династіями, державами і домінуванням російської та польської націй. Ця зміна перспективи усунула багато шкоди, заподіяної українцям у межах російськоцентричного та польськоцентричного наративів; та чи...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі