Між Духом і Літерою

Березень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
53 переглядів

Дух і Літера. – Ч.12, 1997; ч.34, 1998.

Аналізуючи досвід сучасного українського культурологічного часопису, Віталій Пономарьов (який упродовж майже п’яти років сам «у вільний від основної роботи час» готував до видання один із найпристойніших таких часописів – «Генезу») стверджує:

Разом з соціалізмом минулися «товсті» журнали-органи, журнали функції, журнали-центри, що мали мету, завдання й громадський розголос (у вигляді постанов або ходіння в народі у списках). Це зникнення було спричинено закінченням «перестройки» – зоряного часу таких журналів, – й поступовим соціальним і, головніше, культурним розшаруванням їхнього основного читацького корпусу – інтеліґенції. Вилущення з неї інтелектуалів та леґалізація гуманітарної еліти зродили невідомий соціалізму тип неперіодичного видання – культурологічного у первісному значенні, тобто такого, що віддзеркалює якісь струмені культурного потоку і себе в ньому. («Фраґменти», 1998, ч.1)

Звичайно, можна сперечатися з Пономарьовим щодо причини зникнення явища «товстих» журналів, що так багато важили не лише за часів перестройки, а й упродовж понад століття перед тим – починаючи від «Основи» та «Киевской Старины» й закінчуючи «Новым миром» (українська інтеліґенція аж до кінця вісімдесятих виразно віддавала перевагу московським часописам, – не так з огляду на мову видання, як на страшенну вбогість тодішніх наших «вітчизн» і «жовтнів»). Як на мене, причиною занепаду чи й фізичного зникнення багатьох цих журналів (як вагомого чинника культурної та всієї суспільної ситуації) було не так «розшарування інтеліґенції», як загальна зміна суспільних обставин (те, що раніше читали між рядків, тепер відкрито проголошувалося з усіх трибун) укупі з економічною ситуацією, що зробила передплату таких журналів недоступною для переважної більшості їхніх потенційних читачів.

Проте не можна не погодитися з Пономарьовим у тому, що

Інтелектуальний журнал є самовиявом певної людської спільноти: колишніх політв’язнів, вихідців з катакомб, нової ґенерації. Це робить його продуктом культури Опору: політично це спротив тоталітаризму, ідеологічно – опозиція до будь-якої влади, світоглядно – протиставлення масі.

Як культурне явище такий журнал є певною грою (в сенсах від Германа Гессе до Йоганеса Гайзінґи), правилами якої визначено естетичні критерії та моральні обмеження. Це також і засіб спілкування авторів-редакторів-читачів, і факт мистецтва, вияв стилю, й миттєвий зріз суспільної свідомості, й проект її майбутніх станів. Нарешті – це історичне джерело для прийдешнього дослідника.

Зрештою, справді цікавих «інтелектуальних» україномовних часописів сьогодні в Україні не так і багато. На думку спадають насамперед «Сучасність», що її редаґує Іван Дзюба, «Критика», яка впродовж останніх півтора року зуміла посісти власне місце серед нашої літературної періодики, дещо спеціальний альманах «Mediaevalia ucrainica: ментальність та історія ідей», а також низка вкрай неперіодичних видань типу львівського «Ї» чи київської «Генези» (яка, на жаль, уже припинила існування). Проте натомість з’являються щоразу нові видання, скеровані на задоволення специфічних читацьких запитів інтелектуалів.

Таким, безумовно, є й журнал «Дух і Літера», що почав виходити 1997 року під маркою Національного університету «Києво-Могилянська Академія» та Центру європейських гуманітарних досліджень. Цілі, що їх поставив перед собою новий часопис, окреслено у слові до читача – власне, в чотирьох окремих зверненнях кожного з чотирьох членів редакційної колеґії: «“Дух і Літера” пропонує читачеві разом проторювати шлях до того простору, де зводяться нанівець ізоляція та розкол між “науками про дух” і “науками про літеру”» (Костянтин Сігов); «Потрібен діалог на рівні аналітичних, концептуальних текстів» (Леонід Фінберґ); «Маю надію, що часопис “Дух і Літера”...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі