Між днем виборів і Днем Волі

Травень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
140 переглядів

В останньому числі «Нашай Нівы» критично згадали назву статті «Перший день революції», надрукованої 23 березня. Мовляв, говорити варто було не про революцію, а про протести. Між іншим, назву дали в редакції – стаття початково називалася інакше. Але зміст статті ця назва не надто спотворила. Просто автор цих рядків певен, що варто обережно вживати гучні слова на кшталт «революція» або ще претензійніші – «революція духу». То що ж відбувалося протягом тижня між днем виборів і Днем Волі?

Іспит Площею

Події останніх тижнів березня не вкладаються і в рамки акції протесту, до яких усі – і влада, й опозиція – протягом останніх років звикли. Річ у тому, що події 19–25 березня ніби вийшли за рамки політичного поля, розширили його. Розпочавшись як мітинґ проти фальсифікації результатів виборів, протест швидко перетворився на щось серйозніше, ніж очікуваний виступ опозиції.

Одна знайома дівчина зізналася, що 19-го вона з товаришками йшла на Кастричніцьку площу, як на розстріл, – у буквальному сенсі слова, – із завмиранням серця. Здолавши страх, наступного дня багато юнаків і дівчат вийшли на площу вже не для того, аби просто підтримати Мілінкевіча чи Казуліна, які не змогли запропонувати нічого конкретного. Вони вийшли захищати не свої голоси, а себе, свою гідність і самоповагу. Не вони пішли за політиками, але політики, вражені мужністю та безкомпромісністю молоді, змушені були якось реаґувати та врешті-решт поступитися моральному авторитетові доти нікому не відомих юнаків і дівчат.

Ніхто з опозиції, як виглядає, не вірив у можливість оскарження результатів президентських виборів, а в повторні вибори – й поготів, ніхто не вірив у масовість протестів чи в їхню ефективність. Максимум, на що сподівалися лідери опозиції, – це на реакцію Заходу та Росії. Ці сподівання справдилися тільки наполовину. Та й допомога Заходу була обмеженою, навіть декларативною.

Але не міжнародна реакція і не передбачувана реакція влади на дії опозиції стали головними чинниками. Ними стали дії передової частини мінської молоді. Молоді політично незаанґажованої чи принаймні далекої від будьяких партійних або громадських структур.

Ті, хто з упертістю папуг повторювали слова про «Мінський Майдан», нічого не зрозуміли. Вони не змогли розгледіти за спинами омонівців і репортерів білоруської Площі (до речі, у польських газетах з’явилося та поширилося в сленґу це білоруське слово – тільки з польською вимовою). Білоруській Площі, звісно, бракувало масштабу й організації українського Майдану, бо тим, хто стояв у Мінську, було у мільйон разів важче, ніж тим, хто вийшов на майдан у Києві восени 2004-го. Бо мінчани не мали підстав сподіватися на перемогу, на те, що силовики раптом перейдуть на бік опозиції, на незалежну пресу, на лідерів опозиції, врешті-решт. Не кажучи вже про брак теплих речей і вбиралень.

Залізний сміх

Але не було це й актом розпачу, принесенням себе в жертву революції. Кожен із тих, хто прийшов на площу, поводився так, як уважав для себе єдино можливим і правильним. Інакше кажучи, кожен із них зробив вибір, назва якого була не «Мілінкевіч», «Казулін» або «проти Лукашенка». Цей вибір називався «я сам». А коли виявилося, що таких «самих» у Мінську та в інших містах Білорусі не один десяток і навіть не сотня, сила кожного з них зросла багатократно.

Її не змогли подолати ні спецслужби, ні суди, ні в’язниці. Почалося те, що називається «ланцюговою реакцією».

Називати дії купки – справді, всього-на-всього купки – юнаків і дівчат комічними можуть тільки люди, позбавлені не те що моралі, але почуття реальности. І не надто суттєво, хто подає протест молоді та каральні операції проти неї в комічному світлі – БТ, «Советская Белоруссия» чи «БелГазета». В кожному разі, це реакція страху. Бо коли хтось, усупереч залякуванню, перестає боятися, коли порушено «звичний» лад речей, тоді боятися починають ті, хто лякає, хто вважає...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі