Мій Джадт

Жовтень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
934 переглядів

Про Тоні Джадта я дізнався вперше десь у середині 1990-х років, із довгої рецензії Чеслава Мілоша на його книжку «Past Imperfect» (1992) – найкращу, як на мене, Джадтову книжку, та й узагалі найкращу історичну монографію останніх 15–20 років. Книжка «зачепила» Мілоша, бо відкрито й гостро – аж до сарказму – розповідала про те, жертвою чого колись став він сам: про інтелектуальний ідіотизм і моральну нечистоплотність Сартра та інших французьких інтелектуалів, які воліли закривати очі на те, що робиться за Залізною стіною, а водночас трактували польських, українських та інших утікачів із того боку Стіни яко своїх особистих ворогів (згадаймо хоч би відомий процес Віктора Кравченка).

Потім мені потрапив до рук чималий Джадтів есей «A Grand Illusion?» (1996). Кожному, хто хоче зрозуміти, чим є теперішня Европа, і позбутися ілюзій щодо неї, треба конче цей текст прочитати.

Перше, що відчуваєш, читаючи Джадта – це гострота думки. Вона розсікає кожну суспільну проблему, як скальпель смертну плоть. Але не заради вбивства, а заради радикального одужання.

Найбільше хвалять і згадують його синтезу післявоєнної історії «Post-War». Для нас, українських авторів, вона може послужити добрим зразком, як органічно можна поєднати східно- та західноевропейську історію. З цією книжкою, однак, є велика проблема: вона затовста. Тому ця праця стала класикою у найгіршому сенсі цього слова: про неї більше говорять, аніж насправді читають.

Мені ж найбільше до вподоби його передостання збірка есеїв «Reappraisals» (2008). Декотрі з них читав раніше, коли їх уперше друковано у «New York Review of Books». Зібрані разом, вони вибухнули на ліберально-коректному Заході, наче бомба. З цієї збірки дуже раджу прочитати есей про Ізраїль. Особливо рекомендую його тим нашим доморослим антисемітам, що постійно говорять про «жидівську змову» й «жидівську солідарність»: я ніколи не читав більш убивчої критики ізраїльської політики, аніж та, що вийшла з-під пера Тоні Джадта, єврея та сіоніста. Не зашкодить її прочитати й тим нашим російськомовним євреям, котрі, не замислюючись, ставлять Ізраїль у приклад Україні.

А з останньою книжкою Джадта «Ill Fares the Land» я мав пригоду. В березні цього року я був у Нью-Йорку на конференції, котра не була аж надто нудною, але й не надто цікавою. Одна з причин, чому я згодився приїхати: якраз у тому часі мала вийти ця книжка, і я дуже хотів її мати. Вже приїхавши, я дізнався, що конференція закінчиться на два дні раніше від оголошеного початку продажу. Яке ж було моє здивування, а рівно й радість, коли за день до відлету – і за три дні до офіційного продажу книжки! – я побачив її на Бродвеї, за декілька десятків метрів від Колумбійського університету, на розкладці у якогось вуличного продавця. Він продавав її ще запакованою в целофані й, певно, нелеґально. Купивши її одразу, я подумав: чи може історик мати краще визнання, аніж продаж піратських копій його книжки ще до офіційної появи? Таке може статися хіба що з голівудівськими фільмами або з рок-альбомами.

Порівняння з рок-зірками тут цілком доречне: Тоні Джадт, сам один із «сикстиз», виглядав як пострижений Ерик Клаптон; окуляри – як рівно й іронія – уподібнювали його до Джона Ленона, іншого мого улюбленого нью-йоркця. Але головне: в усіх його текстах був рок-н-роловий «драйв» – щось таке, чого не можна вдати чи підробити.

В листопаді 2004 року, пишучи разом із Олею Гнатюк листа-звернення до науковців світу з проханням заступитися за демократію в Україні, ми послали чернетку й нашим діяспорним українським знайомим-професорам, щоби ті прокоментували й помогли поширити його далі. У відповідь дістали «доброзичливого» коментаря, чому цей лист нікуди не годиться – і чому вони його не підпишуть. У той самий день через свого неукраїнського знайомого я переслав копію листа Тоні Джадту. Той не коментував, не критикував, а просто взяв і зразу підписав. І послав його далі – Ноаму Чомскі, Імануїлу Валерстайну, Тимоті Ешу – та іншим...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі