Мітична риторика переможців і переможених

Березень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
48 переглядів

Понад рік тому, в останні дні грудня 2003 року, науковий керівник Фонду «Демократичні ініціятиви» Ірина Бекешкіна оприлюднила на прес-конференції висновки кількох соціологічних служб, які засвідчили, за її словами, що «Україна – це країна без подій та без героїв».

Тоді понад 80% опитаних не могли пригадати бодай одну позитивну подію, яка відбулася в державі у рік, що минав; 44% не спромоглися відповісти на запитання про неґативну подію, 54% – назвати хоч якусь важливу подію. Взагалі, єдине, що спадало людям на думку (хоч і небагатьом – 12%), коли йшлося про подію як таку, – це конфлікт навколо Тузли (певно, тому, що за декілька місяців його ще не встигли призабути).

Не ліпше складалося в Україні з героями – для майже 90% опитаних їх узагалі не існувало, для 6% найвизначнішими українцями були брати Клички, а для 4% – Андрій Шевченко. Можна б резюмувати, – хоч у висновках п. Бекешкіної цього не пролунало, – що посередність таки стала нормою українського життя, яке перетворилося на якусь подобу перманентних параолімпійських ігор, від яких, у принципі, не варто очікувати «справжніх» рекордів. Однак по тому настав 2004-й. Вдарили вибори – і тепер, після всіх карколомних жовтнево-грудневих колізій, певно ж, ніхто не поскаржиться на брак подій у країні. Триразове голосування стало моментом великого національного єднання: у ньому, завдяки точності виборчих списків, узяли участь «і мертві, і живі, і ненарожденні» (тут маю на увазі громадян 2028 та подібних років народження). Значущість волевияву підкреслювало те, що розплачувались за нього не тільки багатогодинним стоянням у чергах, а й подеколи власним життям; у вирі політичних пристрастей, у пікетах та на майданах створювались і руйнувалися сім’ї, а що вже казати про поточні «маленькі трагедії» на зразок тих, які в передвиборну пору відбувалися за океаном, де навіть «залізний Арні» заплатив за далекоглядні симпатії до Буша двотижневим відлученням від подружнього сексу!

Отже, подій вистачало. Інша річ – їх оцінка, але це вже справа нових опитувань і чергових респондентів. Утім, до соціологів тепер можна й не прислухатися: екзит-поли виразно засвідчили, що в українському суспільстві закони їхньої науки не діють. Щоправда, торішній діягноз п. Бекешкіної підтвердився: Україна справді виявилася країною без героїв – точніше, з мінімальною їх кількістю. Упродовж року до Кличків і Шевченка додалися переможні Руслана та Яна Клочкова, тож доволі природно, що саме до морального авторитету цих «загальновизнаних українців» апелювали в своїй пропаґанді штаби обох головних кандидатів; на телеекрані брак інтелектуалізму вповні компенсували фізичні дані й молодече завзяття.

Утім, скидається на те, що влада таки засвоїла уроки Голохвастова: «Главное в человеке не деньги, а, натурально, вченость». Принаймні, хто згаяв час на комедію перших дебатів, міг потішитись тим, як мер Олександр Омельченко виступав у ролі знавця кількох мов, а Володимир Нечипорук рекламував себе не лише як «чистого українця, великого князя київського і всея Русі-України, почесного гетьмана», а ще й як «академіка». Про вчене звання одного з чільних кандидатів годі й говорити: думаю, він давно вже прокляв ту мить, коли взявся за написання такого непростого слова, як «професор».

Філологів, звісно, прем’єрова грамотність не тішила. Та, думаю, їх зацікавили ті сплески спонтанного словотвору, які подарувала перехідна доба: туманне означення яєць як тупих/твердих предметів; новотвір «януковичі» як збірний іменник для «синьо-білих»; нарешті, місцевий аналог «людини кавказької національности» – «людина кримінальної зовнішности» (читай: спортивна статура, шкіряна куртка, небажання «світитись» на кінокамеру та брак національної свідомости).

Є над чим помізкувати й фольклористам. Гадаю, їх досі інтриґує «бувальщина», яку між першим і другим турами оповідали не тільки на міських базарах, а й в інститутських коридорах. Хто її чув, певно, не міг не згадати сибірські «былички» про початок війни, які...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі