Міти національної консолідації, Голодомор і Голокост: відповідь Романові Сербину

Серпень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
185 переглядів

Найперше хочу подякувати Романові Сербину за критику моїх думок, викладених у скороченій версії доповіді «Втручання: підважуючи міти української історії Х Х століття». Мене тішить чітка арґументація опонентів. Не зможу відповісти на всі арґументи, на які Роман вказує у «Хибних методах», однак відберу ті, які здаються мені найважливішими. «Втручання» – текст, що його критикує Роман, – лише стисло представляє мою позицію щодо Голодомору та Голокосту, аби помістити мій виклик усталеним і дражливим інтерпретаціям національної історії у зрозумілий для авдиторії контекст. Істотно ширша версія цього тексту вийде в світ згодом, але і там я наголошуватиму радше на досвіді виклику, ніж на суті справи. Я обстоював свої суто історичні й інтерпретаційні арґументи в багатьох публікаціях й у конференційних доповідях, доступних в інтернеті (їх, як і численні розвідки, я вмістив на своїй сторінці на сайті academia.edu). У тих текстах можна знайти покликання на первинні джерела та детальніші пояснення того, як я мислю. Крім того, цим питанням присвячено також багато важливих публікацій інших авторів.

Міти національної консолідації

Суттєва відмінність між Романом і мною – відмінність, що її, можливо, не вдасться примирити – міститься у нашому ставленні до національних мітів. Він пише, що я недобачаю переваги «позитивних мітів національної консолідації» або «консолідаційних мітів», або «конструктивного, основоположного національного міту». Так і є. На міти, надто національні та віктимізаційні, я дивлюся з глибокою недовірою. Годі навіть уявити міт, який я підтримав би. Роман помиляється, коли стереотипно припускає, ніби я приймаю єврейські міти ба навіть їхню інструменталізацію і водночас заперечую міти українські. Мені відразливо бачити використання Голокосту як віктимізаційного наративу задля розбудови спільноти чи підтримки Ізраїлю, тим більше задля виправдання жорсткої ізраїльської політики щодо палестинців (додам, що я не ворог Ізраїлю). В ізраїльсько-арабському конфлікті я спостерігаю мобілізацію конкурентних мітів, що залишає замало місця для раціональної дискусії. Я стою на боці історії – складної, заплутаної, чесної історії, де бодай теоретично підставова раціональність у прийнятті фактів і дослідженні причиновонаслідкових зв’язків вибудовує простір якщо не для спільного наративу, то принаймні для спільної дискурсивної спільноти. Біда з мітами в тому, що вони є трансцендентними у Поперовому сенсі: метафізичними, зіпертими на чомусь іншому, ніж раціональність, урешті-решт ірраціональними. Міти не здатні, подібно до історій, «розмовляти» один із одним. Вони є закритими системами, що випадають із діялогічного дискурсу. В українському націоналізмі – а цей термін я вживатиму на позначення націоналізму націоналістів із великої «Н», себто ідеологічних постулатів Організації українських націоналістів – міти беруть гору над історією. За логікою цього націоналізму, історія повинна служити мітам, – цілком слушно для ідеології, схильної до волюнтаризму й ірраціоналізму.

На Романове переконання, хороші міти призводять до національної консолідації. До цього я теж ставлюся з підозрою. Будь-яка консолідація є водночас витісненням. Національна консолідація витісняє групи, що не пасують до консолідованої моделі. У Галичині в XIX столітті консолідацію модерних польської та української націй супроводжувало витіснення євреїв. У Галичині та на Волині в половині XX століття українські націоналісти намагалися досягнути національної консолідації, винищуючи національні меншини (передусім поляків і євреїв, але також ромів і решту), переслідуючи релігійні групи, які їм не подобалися (баптистів, українських автономних і російських православних), а також страчуючи тих українців, які опиралися їхній політиці. Логіка будь-якої окремо взятої національної консолідації вимагає дослідження, бо ця логіка може виявитися небезпечною. Водночас не можу заперечити, що глибокі суспільні поділи на кшталт наявних в Україні...

Про автора
Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі