Міт війни та війна мітів

Травень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
202 переглядів

Україна мало чим відрізняється від більшости країн Центральної та Східної Европи, в яких після падіння комуністичних режимів почалося кардинальне переоцінювання історичного минулого. Тема «Великої Вітчизняної війни» від проголошення в серпні 1991 року незалежности української держави й донині перебуває в центрі палких суспільних дискусій і політичної боротьби, досить чітко відбиваючи не тільки невирішеність проблеми нової «української ідеї», але й визначення стратегічних орієнтацій у системі координат Захід–Схід. Власне, Друга світова війна залишається вододілом в історичній пам’яті українців, розколюючи їх політично, ідеологічно та світоглядно.

Від Сталіна до Хрущова: міт про війну як леґітимізація режиму

У міжвоєнний період більшовикам так і не вдалося сформувати в УРСР гомогенне суспільство з єдиною радянською ідентичністю. Ані перманентні чистки ворогів, ані формування національно підфарбованого радянського патріотизму не мали великого успіху. Переважно селянська за соціяльним складом Україна, що пережила в 1930-х колосальну за масштабами й наслідками гуманітарну катастрофу – Голодомор, жертвами якої стали не менше ніж 3,5 мільйона осіб, залишалася в сталінській імперії потенційно «слабкою ланкою». Приєднання західноукраїнських областей до СРСР напередодні німецького вторгнення лишень додало радянській владі нових проблем.

Нацистська окупація 1941–1944 років різко відділила Україну від Росії як політично, так і ментально, вивівши її на декілька років із-під впливу радянської ідеології та пропаґанди. Рівень лояльности українського населення до сталінської влади виявився невисоким: це промовисто засвідчили й масова здача червоноармійців у полон на початковому етапі війни, й те, що понад 90% місцевого населення (з них 5,6 мільйона – військовозобов’язані) залишилося на окупованій німцями території, й украй низький рівень спротиву новому окупантові. Масовим явищем став і національно-визвольний рух у західних реґіонах, пік якого припав саме на період відновлення сталінської влади в Україні.

Втім, перемога у війні з гітлерівською Німеччиною створила нові умови для леґітимізації комуністичного режиму. Війна з її численними реальними й мітичними проявами героїзму та жертовности була чудовим матеріялом для творення патріотичних символів і взірців колективної пам’яті. Ба більше, боротьба радянських народів із ворогом давала можливість, не іґноруючи місцевої специфіки, а радше навпаки, наголошуючи на ній, творити модель спільного патріотизму – спільної радянської ідентичности. Отож міт про Велику Вітчизняну війну, що його узасаднили ідеологеми про морально-політичну єдність радянського суспільства, керівну роль компартії, єдність партії та народу, фронту й тилу, про полум’яний радянський патріотизм і масовий героїзм, дружбу народів СРСР тощо, мав відіграти особливу роль у консолідації радянського суспільства.

Спрямований на інтеґрацію всього населення СРСР у єдиний радянський народ, міт війни формував уявлення про спільних ворогів і спільних героїв, однак кожна національна республіка й кожен радянський етнос творили свій малий міт, який мав гармонійно доповнювати цю колосальну ідеологічно-пропаґандистську споруду.

Творити український радянський міт керманичі республіки заходилися ще за воєнних часів, використовуючи для цього всі складники, притаманні офіційній культурі пам’яті про війну: відповідну інтерпретацію історії, спорудження пантеонів і меморіялів, запровадження нових свят і пам’ятних дат. Перший комуніст республіки Нікіта Хрущов не лише виклав у промовах ідейні настанови щодо ролі й місця України та її компартії у Великій Вітчизняній війні, але й заклав підґрунтя для меморіяльного увічнення пам’яті про війну. На прохання Хрущова та за Сталіновим особистим дозволом у Києві невдовзі після визволення міста поховано героїв оборони української столиці: генералів Кирпоноса, Потапова, Тупікова (у 1957 році їх перепоховали у Парку слави, спроєктованому задля цього як...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі