Міт про Авгієві стайні

Квітень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
888 переглядів

Беручися за цю статтю, я провів міні-опитування серед колеґ і знайомих: які подвиги Геракла вони пам’ятають? Із двох десятків опитаних троє не згадали жодного, один пригадав майже всі, а решта, подумавши кілька секунд, називали Авгієві стайні. Виходить, що наша пам’ять із-поміж дюжини інших історій саме цю тримає найміцніше: чи то через часті згадки про неї в суспільному дискурсі, чи тому, що саме вона, а не лернейська гідра чи критський бик, «чіпляє» якісь важливі струни нашої свідомости. І можна у повній згоді з Леві-Стросом твердити про побутування міту про Авгієві стайні у свідомості сучасних українців.

Це твердження, втім, за тим-таки Леві-Стросом, слід було би підкріпити фактами про побутування в сучасній українській культурі різноманітних варіяцій цього міту, котрі, в сукупності взяті, дозволяють окреслити його «глибинні структури», а також з’ясувати його так званий «істинний сенс» – бажано у вигляді бінарної опозиції, або ж, за Роланом Бартом, визначити «ціннісне ядро», тобто ті базові цінності культури, що їх цей міт комунікує, увічнює, зміцнює самим своїм побутуванням у ній.

Для цього перш за все пригадаймо давньогрецьке першоджерело.

У стайнях елідського царя Авгія тридцять років ніхто не прибирав, і там накопичилося стільки гною, що жодна звичайна людина не змогла би його вичистити. Виконати цю нелюдську роботу було доручено відомому героєві Гераклові – власне, саме задля того й доручено, щоби він не впорався. А щоб зробити невдачу неминучою, йому велено вичистити стайні за один день.

Одначе Геракл, не лише не по-людському дужий, а й доволі кмітливий, не став порпатися в лайні з лопатою чи вилами, а, загативши дві ближні річки, спрямував до царевих стаєнь бурхливий потік, який швидко все звідти вимив. Герой подався на пошуки наступного подвигу, а цареві підданці, як нескладно здогадатися, заходилися очищати від лайна з царських стаєнь свої двори та лани – це, втім, спостерегли не грецькі мітотворці, а сучасні демітологізатори, які жартували, що очищення Авгієвих стаєнь стало першою в історії людства антропогенною екологічною катастрофою.

Узагальнено структуру міту про очищення стаєнь можна подати приблизно так.

1. Якась проблема довго накопичується, ніхто її не вирішує. Прикметно, що до накопичення й невирішення проблеми прямо причетна влада (стайні – царські), а сама проблема порівнюється з нечистотами чи, кажучи просто, з лайном. Коротко цю мітичну ситуацію можна сформулювати так:

проблема = лайно, винуватець = цар.

2. З’являється герой, який береться за справу й обіцяє вирішити проблему дуже швидко. З’являється, зауважмо, іззовні, ніби Клінт Іствуд до ковбойського селища – це, зокрема, усуває запитання: а що, власне, герой робив усі роки, поки лайно накопичувалося. Влада (тут – цар Авгій, який занедбав стайні, та цар Евристей, що посилав Геракла на нові й нові подвиги) не допомагає героєві, а тільки чинить усілякі підступи.

3. Всупереч їм, герой вигадує якийсь спосіб і напрочуд швидко (елемент чуда, на яке здатен лише герой) вирішує проблему, тобто позбувається лайна.

Звернімо увагу на такі моменти: поперше, вирішення проблеми подається як очищення, по-друге, воно – чудесне, хоча б тому, що дивовижно швидке – блискавичне. До речі, пам’ятаймо, що у фільмах з Іствудом роль лайна виконували Bad Guys, – це нам придасться.

4. Здійснивши подвиг блискавичного очищення, наш герой (у деяких варіянтах міту) ще й долає у двобої винуватця проблеми – царя, після чого відходить у синю далечінь.

А тепер дозволю собі сформулювати гіпотезу, що «ціннісне ядро» міту про Авгієві стайні – це саме ідея очищення, тобто позбуття якоїсь, умовно кажучи, нечистоти, нечисти або порчі, що набула надто великих масштабів, зачепивши всю громаду (місто, суспільство, країну). Реалізується ця ідея звичайним мітологічним способом – через бінарні опозиції між успішним героєм і безпорадною владою (яка є винуватцем порчі або нечистоти, але не хоче чи не вміє її позбутися), а також між героєм і тією нечистотою, нечистю, порчею, або ж лайном. Ці дві опозиції можна об’єднати в одну – між героємочистителем та владою-забруднювачем. В ориґінальному давньогрецькому міті про Авгієві стайні ці опозиції якщо й не поєднані, то максимально зближені через два героєві вчинки, що слідують один за одним: очищення стаєнь та подолання їх власника-царя.

Втім, окрім базової вартости – очищення, присутня тут і вартість менш масштабна, але не менш глибинно-людська: блискавичність цього очищення. Поставивши цю вартість у центр мітологічної структури (чи просто абстрагувавшися від ідеї суспільного очищення), ми тим самим переносимо міт про Авгієві стайні до дещо іншої сукупности мітологічних сюжетів – про блискавичне, одним ударом, вирішення проблем чи подолання життєвих труднощів. На чільному місці тут, ясна річ, історія про Гордіїв вузол. У цю та інші подібні історії людство віками вкладало палку мрію про те, як би це отак, не докладаючи ані часу, ані тяжких зусиль, забезпечити собі і кар’єрний успіх, і багатство, і здоров’я, а то й пів царства на додачу.

Щоправда, блискавичність подолання життєвих труднощів як мітологічна цінність усе ж ніколи не заступає цінности головної – очищення. До того ж ця блискавичність у мітичних нараціях нерідко втрачає свій темпоральний характер, виступаючи просто як радикальність згаданого очищення. Це можна сформулювати й інакше: у мітичних нараціях радикальність є, по суті, неодмінним атрибутом істинного очищення, а блискавичність – то, так би мовити, її проєкція на темпоральну вісь, притаманна здебільшого пізнішим, змодернізованим і злокалізованим варіянтам мітичних оповідей про чудесне очищення, іншими словами – то наслідок часткової десакралізації, приземлення раніших, піднесеніших варіянтів.

Водночас у багатьох варіянтах «авгієвої» мітології нерідко увиразнюється її соціяльний, ба навіть політичний елемент (у греків, втім, скинення Авгія не заступає своєю важливістю головного подвига – чудесного очищення стаєнь). Ба більше: засвоюючи модерні політичні теорії, що передбачають радикальні соціяльні зміни (передусім ідеться про такі теорії із явним міленарним присмаком, як марксизм), масова свідомість і масова культура навіть нібито суто теоретичним концептам часто надає явних рис міту про Авгієві стайні.

Ось, для прикладу, як видозмінювалася в ході «популяризації» після більшовицького перевороту жовтня 1917 року марксистська концепція світової революції, сама по собі сповнена месіянських та есхатологічних моментів, про що не раз говорили дослідники марксизму як течії европейської суспільної думки. На випущеному 1920 року плакаті Міхаіла Чєрємних та Віктора Дєні «Тов. Ленин ОЧИЩАЕТ [sic] землю от нечисти», що згодом став хрестоматійним, присадкуватий, життєрадісно усміхнений Ілліч у костюмітрійці й кепці (чомусь картатій, як у клоуна Олєґа Попова), стоячи на земній кулі, великою мітлою змітає з неї чотирьох переляканих представників згаданої «нечисти» – двох монархів у коронах і горностаєвих мантіях, одного товстючого буржуя у смокінґу й циліндрі, з мішком грошей у руках, та не менш товстого, патлатого руськоправославного попа в рясі й фофудьї.

Послання плакату очевидне: унаочнити ідею переможної світової революції, що вже буцімто розпочалася, через зрозумілі масовій (і то саме російській) свідомості візуалізовані поняття й символи, через ототожнення типологізованих представників ancien régime із «нечистю», а переможного пролетаріяту – з його героєм-вождем. Сам же революційний переворот зображено як акт мітичного радикального очищення земної кулі, що його здійснює герой за допомогою знаряддя, в усній народній творчості зазвичай у таких ситуаціях згадуваного під назвою «срана мітла».

У такий спосіб світова революція перетворюється на один із варіянтів міту про Авгієві стайні, а товариш Лєнін – на «Геракла сьогодні».

Не забракло «Гераклів сьогодні» й на українських теренах. Чи не першим на цю роль вітчизняна мітологія лаштувала Богдана Хмельницького:

Храброст Хмелницкаго неописана собой,

С успехом имевшаго частой воинский бой...

Самы Альпийские непроходимые Горы

Как Геркулес древний, прошол бы с войском вскори.

(Семен Дівович, «Разговор Малороссии с Великороссиею»)      

І хоча порівняння Хмельницького з Гераклом тут є, вочевидь, наслідком авторської «накладки» – він сплутав Геркулеса з Ганібалом, – але воно не є помилкою в «істинно-мітологічному» сенсі: і в Дівовичевому «Разговорі», і в Прокоповичевій «Милості Божіей, Украину от неудобоносимых обид лядских чрез Богдана Зиновія Хмельницкаго свободившей», і в численних народних піснях і думах про Хмельниччину, особливо про її початковий, успішний період («преславные козаков над ляхами победы и их студное за Вислу прогнание», за словами Прокоповича), лейтмотивом проходить ідея чудесного звільнення України героєм-Богданом від нечисти – панів-ляхів, жидів-рандарів та уніятів:

Та немає лучче, та немає краще,

як у нас на Вкраїні,

та немає жидів, та немає панів,

немає унії1.

Серед народних дум і пісень про Хмельницького переважають поетичні оповіді про його переможні битви й походи, складені за стереотипним сюжетом: кляті ляхи (варіянт: жиди) гноблять козаків, козаки довго терплять, потім жаліються батькові Хмельницькому, а той у слушний момент або вирушає в похід на ворога, або ж просто дає козакам батьківський наказ: ворога «упень рубати, кров лядську» (варіянт: жидівську) «в полі з жовтим піском мішати», – що козацтво радо й виконує, після чого висловлює любов i вдячність гетьманові, як-от:

Тоді-то не один козак

за гетьмана Хмельницького Бога просив,

Що не один жидівський жупан зносив.

Бачимо тут основні елементи «авгієвого » міту – тривале накопичення «нечисти», вихід героя на боротьбу з нею, врешті «радикальне очищення» у найтиповіший для тієї доби спосіб: шаблею і «свяченим ножем».

Варто нагадати, що й первісний задум композиції пам’ятника Хмельницькому на Софійській площі в Києві (як його описано в путівнику Костянтина Шероцького) в чомусь перегукувався з плакатом про тов. Лєніна й нечисть: «Первоначальный проект имел дополнительные фигуры еврея, поляка и иезуита, которых топтал конь Хмельницкого, но впоследствии решено было этих фигур не воспроизводить». Можна припустити, що спонуками до такого цензурування проєкту були не лише бажання влади уникати загострення міжетнічних стосунків у Російській імперії (колишні вороги-ляхи на той час уже стали мешканцями Привіслянського краю), а й утвердження іншого «ціннісного ядра» міту про Хмельницького – трактування Переяславської ради, а не перемог над ворогами-гнобителями, як головного «подвига» цього героя, що й зафіксовано було в написі на постаменті: «Богдану Хмельницкому – Единая неделимая Россія».

Однак стимульоване імперською владою перетворення міту про гетьмана – очищувача України від «чужинецької нечисти» на міт про возз’ єднувача «исконно русских земель» не усунуло з масової свідомости самої мітологеми чудесного очищення героєм рідного краю. Ця структура актуалізувалася знову й знову, змінювалися хіба що імена героїв у наступних версіях міту – то це був Іван Сірко (який не лише все життя «чистив» Україну від бусурманів – татар і турків, а й одного разу, за відомою леґендою, «очистив» її від кількох тисяч визволених із ясиру земляків, які захотіли залишитися в Криму, де вже позаводили родини), то Іван Ґонта (не пожалів і власних синів, зарахованих до «нечисти» за конфесійною ознакою), то вищезгаданий тов. Лєнін.

Виглядає на те, що найсприятливіші обставини для актуалізації міту про Авгієві стайні у певному суспільстві виникають саме в переламні, перехідні, трансформаційні часи, коли суспільство (принаймні його найпритомніша частина) усвідомлює неминучість очисних змін, але не хоче змиритися з тим, що ці зміни мають бути довгими й болісними. Іншими словами, якщо вже потрібна суспільна терапія, то хай вона буде «шоковою» – болісною, але блискавичною!

Яскравим зразком проєктування таких суспільних уявлень і очікувань у сферу модерної мітотворчости можна назвати дуже популярні свого часу і в Україні оповіді про чудодійну польську шокову терапію: її героїчному авторові, молодому науковцеві Лєшкові Бальцеровічу, вдалося, подібно до Геракла, очистити Авгієві стайні посткомуністичної економіки блискавично – за якихось кілька місяців, виявивши при цьому чудеса економічної вправности. І хай насправді реформи Бальцеровіча – судячи з того, що уряд Мазовецького (разом із нашим героєм) протримався недовго, а ліберальноринкові сили, що їх він уособлював, програли наступні парламентські вибори колишнім комуністам – далеко не в усіх поляків викликали позитивні реакції, факт лишається фактом: саме тоді, в ході здійснення «плану Бальцеровіча», польська економіка стала вільноринковою і не лише вижила, а й стала доволі швидко проґресувати – майже так само швидко й успішно, як і в сусідніх Угорщині, Естонії, Словенії тощо, де, одначе, не було яскравих героїв-реформаторів. Отож знакова постать молодого реформатора Бальцеровіча цілком природно перетворилася на леґендарну, мітичну, принаймні для тих, хто поділяв ортодоксальні ліберально-ринкові погляди Бальцеровіча та його політичних соратників.

На відміну від Польщі, де болісні трансформаційні процеси в політиці та економіці в основному вже позаду, в Україні вони не лише тривають, а, на погляд багатьох, тільки-но починають по-справжньому розгортатися. Тим-то й соціяльно-культурне підґрунтя для розквіту нових версій міту про Авгієві стайні у нас іще родючіше, ніж у західних сусідів. Хіба що основні складники цього міту набувають тут місцевої специфіки: і постмодерної, і посткомуністичної, й суто української.

Далі – детальніше саме про цю специфіку.

Сторінки3

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі