Міт Новоросії: край реакційних утопій

Лютий 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
3
2468 переглядів

У розмовах, що точаться довкола так званої «Новоросії» — дивного конґломерату піратських республік, які утворилися на сході України протягом 2014 року, переважає думка про те, що це явище є витвором суто кремлівської ідеологічної лабораторії. Звісно, без російського впливу життєздатність ЛНР/ДНР могла опинитися під сумнівом, але звичайною інспірацією пояснити феномен новостворених республік буде надто поверхово. Адже він спирається на тривалі глибинні процеси, які відбувалися на сході України впродовж мало не всіх років незалежности України. Власне, іґнорування цих процесів веде до створення мітологеми на кшталт українофобського штампа про «австрійський Генштаб», який свого часу нібито «вигадав» Україну.

Її генеза

1991 року Донбас на референдумі підтримав проголошення незалежности України. Це безперечний факт: у Донецькій області за незалежність проголосувало 83,9% громадян, у Луганській області — 83,8%. Але мотивації мешканців Донбасу дуже відрізнялися від мотивацій решти українців. Жодних ідеалістичних сентиментів щодо створення власної держави вони не мали, їхній вибір мав суто матеріялістичне підґрунтя. Дослідник Гіроакі Куромія у праці «Свобода і терор у Донбасі» писав: 

Лідери Народного Руху бачили, що шахтарі байдужі до їхніх ініціатив, і тому стали звати шахтарів «ковбасоїдами»: один шахтар колись сказав: «Нам однаково, якою мовою говорити, аби була ковбаса».

Той же дослідник наводить дуже типове висловлювання одного з очільників страйкового руху шахтарів початку кінця 1980-х: 

Україна дуже багата. Вона має величезний потенціал. Представники Донбасу підтримають суверенність та незалежність України, якщо це буде економічно доцільне.

Це була пиха мешканців індустріяльного реґіону, який мав велике значення за Союзу, чимало стратегічних підприємств якого було підпорядковано безпосередньо Москві. У цих умовах відокремлення від імперії, що гинула, сприймали як можливість не ділитися з «братами» наслідками своєї праці й нарешті зажити «по-справжньому», використовуючи свій потенціял.

Але застаріла індустрія Донбасу, великою мірою дотаційна в рамках великого планового господарства, в умовах периферійного капіталізму виявилася неефективною, і її демонтували під час реформ 1990-х років. Варварські засоби, якими проводили деіндустріялізацію, призводили до того, що цілі міста залишалися без засобів для існування після закриття копалень чи заводів. Скажімо, у колишньому місці «шахтарської слави» Стаханові на Луганщині під час реструктуризації вугільної галузі закрили всі шахти. Внаслідок безробіття Донбас вкрився мережею нелеґального вуглевидобутку — так званих «копанок», які працюють під кримінальним «дахом» і на яких відсутні будь-які цивілізовані умови праці.

Усе це викликало обурення та гнів мешканців Донбасу. А номенклатурна еліта Донбасу, яка саме збагачувалася на деіндустріялізації (кримінальна приватизація, розпилювання заводів на металобрухт, нецільове використання коштів, що їх виділяла держава на створення нових робочих місць), скеровувала цей соціяльний гнів на адресу України загалом, яка облудними гаслами буцімто заманила багатий Донбас у пастку й пустила по світу. Ця родова травма породила сумнозвісний міт про те, що депресивний Донбас усіх навколо «годує», а економічні негаразди є лише наслідком штучного експлуатування Донбасу.

Водночас місцева еліта на початку 1990-х років намагалася відгородитися від Росії, аби отримати доступ до привласнення колишньої «соціялістичної власности». Саме в неї були прекрасні стартові можливості для первинного накопичення капіталу. Росію, у якій відбувалися радикальні ринкові реформи, сприймали як загрозу всевладдю комуністичної номенклатури. Уже 1992 року в Донецьку встановилася влада...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі