Мінлива фортуна, успіх і колапс

Березень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1356 переглядів

Джаред Даймонд, Зброя, мікроби і харч. Витоки нерівностей між народами, Київ: Ніка-Центр, 2009.

Джаред Даймонд, Ружья, микробы и сталь. Судьбы человеческих обществ, Москва: АСТ, CORPUS, 2010.

Джаред Даймонд, Колапс. Почему одни общества выживают, а другие умирают, Москва: АСТ, 2008.

В. С. Лук’янець, О. М. Кравченко, О. Я. Мороз та ін., Природознавство і гуманітарія. Пошуки взаєморозуміння, Київ: ПАРАПАН, 2009.

Любов Бевзенко, Стили жизни переходного общества, Київ: Институт социологии НАН Украини, 2008. Логос живого и герменевтика телесности. Постижение культуры, СПб: Академический Проект, 2005.

Уильям Р. Катон, младший, Конец техноутопии. Исследование экологических причин коллапса западной цивилизации, Киев: ЭкоПраво – Киев, 2006.

 

Голос Змії –

 

 

 

 

 

сухе шипіння старости
і пара поміж золотого листя –
старовинні книги у зруйнованих
храмах.
Сторінки, що стали порохом.
Джеймс Дуґлас Морисон

 

Книжки каліфорнійського професора-природознавця Джареда Даймонда є спробою написати нову гуманітарну історію, і не лише щоби пізнати минуле, але й щоби спрогнозувати майбутнє людства, тобто вчитися на помилках занепалих цивілізацій. Нібито сповнені інтриґи, ці тексти насправді є зібранням ідей не нових, а симптоматичних і почасти типових для осмислення екологічних орієнтирів майбутнього існування планети. Однак, окрім спрямування на потребу взаємної допомоги гуманітаристики та природознавства в пошуках виходу з можливого колапсу цивілізації, вони задовольняють і спрагу читача в енциклопедизмі-еклектизмі, в накопиченні цікавих фактів і своєрідному туризмі: від долі однієї локальної цивілізації до іншої. До того ж у них є дещиця мало не просвітницької віри в те, що існує порятунок, і він програмований і керований. Плюс – відсутність розмов про експорт модернізації певного зразка. Плюс – пропозиція розглядати вищість одних народів над іншими як результат коли не лотереї, то щасливого випадку. Джаред Даймонд говорить лише те, що читач уже готовий почути.

Гуманітарна історія та природознавчий фундамент

Розмови навколо розбіжности між гуманітаристикою та природознавством періодично поновлюються. Для гуманітарів уже традиційним є актуалізувати мало не прірву між цими царинами пізнання, до чого спричиняються новітні досягнення природознавців і впровадження їх у практику перетворення, освоєння світу. Показовими можемо вважати візії про постлюдство американця Френсиса Фукуями або росіянина Ґріґорія Тульчинського та заклики цих авторів виходити на переорієнтацію гуманіта ристики. Новий поворот у самоаналізі гуманітаристики зумовлює тривога щодо майбутнього, з огляду на теперішнє та потенціял природознавства, переведеного в технологію. Скажімо, під час віртуального круглого столу, що його зініціювали російські колеґи-філософи ще 2008 року (результати опубліковано у вигляді статтей у 12‑му числі часопису «Філософські науки»), з різних позицій було висловлено думки щодо необхідности перео рієнтувати парадигму гуманітаристики, а також потреби замінити гуманізм новітньою гуманітаристикою. Керівник проєкту Ґріґорій Тульчинський стверджує, що гуманітаристика у своєму класичному, модерному вигляді працює проти гуманізму, а розлюднення сучасної культури міцнішає. Натомість Міхаіл Епштейн іде далі й наголошує парадоксальність гуманітаристики, що виростає з...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі