«Міньєт з вершками», або Прощальний перформенс двох «мастодонтів юнацької революції»

Січень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
64 переглядів

Олександр Кривенко, Володимир Павлів. Енциклопедія нашого українознавства. – Львів: Слово і комерція, 1997.

Спогади – вже з двадцяти...

Цей наркотик – не з гірших...

Наталка Білоцерківець

Після того, як Елісео Дієго опублікував книгу віршів у вигляді «словника», а Милорад Павич – цілий роман, а Іздрик із Андруховичем спеціальне число часопису «Четвер», публікація двома львів’янами книги спогадів під амбітною назвою «Енциклопедія нашого українознавства» може видатись радше даниною «постмоденістській» моді, ніж справді функціональною необхідністю. Проте «модна» форма виявляється на диво вдалою: з одного боку, вона грайливо маскує доволі дивне і загалом рідкісне звернення 33-літніх авторів до жанру мемуаристики, а з іншого – дає цілком серйозну нагоду прочитати пропонований текст (власне, «тексти», відповідно відібрані й скомпоновані) і як спогади, і як політичний трактат, і як філософське есе, і як мистецькі роздуми, і, зрештою, як «енциклопедичний» довідник про події та персоналії української революції в Галичині кінця 1980-х – початку 1990-х років.

В одному з розділів чи, пак, «енциклопедичних» рубрик автори докладно повідомляють, як виник задум цієї книги – за другою чаркою коньяку у буфеті «Киевских ведомостей», де нудилися наприкінці лютого 1996 року неприкаяні галицькі іміґранти. «Дідусю, а може, нам книгу написати?» – сказав один із них і, звичайно ж, рішення було прийняте негайно, і, звичайно ж, «це мала бути книга про нас та про нашу Україну, аби сучасники та нащадки дізнались правду з першоджерела, сказано ж бо в іншій книзі: “Пізнайте правду і вона визволить вас!”»

Книгу, у принципі, може написати кожен («життя кожного з нас – це і є книга», – слушно зазначають автори), проте далеко не кожен може зробити її цікавою. «Енциклопедію нашого українознавства», яка з формального погляду не є ані «енциклопедією», ані, власне, «українознавством», робить цікавою непересічність її авторів – двох журналістів, що не лише опинились у «належному місці й часі», аби стати свідками унікальних, тепер уже справді історичних, подій, а й знайшли яскравий особистісний стиль для опису пережитого й передуманого. Цими двома авторами є Олександр Кривенко, колишній головний редактор популярного колись львівського тижневика «Post-Поступ», та Володимир Павлів, завідувач відділу культури цього ж таки тижневика.

Обидва народились у 1963 р., «східняк» Кривенко – у Львові, «західник» Павлів – у Казахстані, – сюжет загалом типовий для СССР останнього 50-ліття. У «юнацьку революцію» Кривенко прийшов через філфак і незакінчену аспірантуру, Павлів – через незакінчений політех і незабутню службу в доблесній совєтській армії. «Я зовсім не прагнув тюрми, – скаже, мовби виправдовуючись, Кривенко, – а хотів бути українським літературовєдом. Та почалося Товариство Лева, ініціативні групи по створенню Народного Фронту, а потім Руху, розмаїті вибори, мітинґи, концерти, листівки, самвидав etc». Бурхливі події закрутили обох персонажів чи, пак, авторів, щоб винести їх на помітне і, наважимось ствердити, унікальне місце в українському культурному ландшафті 1990-х.

Це місце великою мірою зумовлене їхньою участю у газеті «Post-Поступ», розпочатій тривожної «ґекачепістської» ночі з 19 на 20 серпня 1991 року як продовження попереднього, самвидавного «Поступу» і невиразно закінченій («не криком, а схлипом», як сказав би Т.С.Еліот) десь на межі 1994–95 років. Попри відносну короткотривалість свого існування, газета справді стала яскравим явищем в історії української журналістики, привернувши увагу «живою мовою, відсутністю заборонених тем і будь-яких комплексів, масштабністю поставлених собі ж завдань і сміливістю їхнього вирішення, а також творенням власного середовища».

«Post-Поступ» пропонував принципово новий, постколоніальний дискурс, якого доти не знала українська преса, загнана у прокрустове ложе дискурсу офіційно-колонізаторського чи, не менш штивного,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі