Мейнстрим і манівці українського ґендеру

Червень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
2650 переглядів

 

Що потрібно для дальших реформ

Сфера освіти посіла найчільніше місце у рекомендаціях респондентів. Усі опитані зазначили потребу у навчанні – на всіх суспільних рівнях і в усіх секторах – як найважливішу передумову до суттєвого просування у галузі ґендерної рівности. Зокрема: «Слід працювати на всіх рівнях, щоб щось змінилося» (директор дослідницького центру), «Треба навчати усі прошарки суспільства» (посадовець), «Потрібна масивна кампанія ліквідації ґендерної неграмотности на всіх рівнях» (викладач), «Не вистачає збалансованого, глибокого, всеосяжного розуміння проблеми ґендеру» (представник неурядової організації). Багато хто, як проілюстровано нижче, підкреслив потребу розрізнення ґендеру і фемінізму, щоб українське суспільство стало сприйнятливішим до ґендерних ініціятив: «Необхідна загальна інформаційна кампанія <...> щоб люди зрозуміли, що ґендер – не фемінізм» (посадовець).

На думку двох третин опитаних, освіту слід найперше спрямувати на широкі верстви: «Слід почати із серйозної кампанії, зрозумілої для людей, щоб показати, що ҐМ насправді помагає кожній конкретній жінці і чоловіку» (дослідник); «Спершу слід досягти розуміння ґендеру серед самих людей» (представник неурядової організації); «Прості люди мають зрозуміти, що написано у законі про ґендерну рівність» (активіст неурядової організації). Адаптацію інформації відповідно до історичного та культурного контексту було також відзначено, зокрема у таких словах: «Інформаційні кампанії часто націлені на людей, які уже розуміються на проблемі, але інші громадяни не охоплені» (посадовець), «Навіть та невелика інформація, яка існує, недосяжна для широких верств» (викладач). Дві третини також зазначили потребу освічувати політиків та бюрократів: «Слід впливати на свідомість публічних осіб» (представник НУО), «Необхідно, щоб сама держава освічувала представників влади» (дослідник), «Хоч як це важко, <...> а тренінґи для держслужбовців є дуже важливими» (викладач).

Більш як третина опитаних наголосила на потребі залучати для цього освітній сектор: «Слід використовувати університети, коледжі та школи для підвищення ґендерної свідомости» (посадовець); «Треба запустити освітню компоненту, щоб підготувати аналітиків для держави, бо вони необхідні» (дослідник); «Ґендерна тема має інкорпоруватися у різні освітні дисципліни: політологію, економіку, право і так далі» (викладач); «Є велика потреба тренувати самих тренерів, наприклад, шкільних учителів» (дослідник). А викладачка університету також закликала до «ґендерної експертизи шкільних підручників», щоб зменшити відтворення стереотипів через освітню систему. Також респонденти підкреслили потребу у подальшому розвитку ґендерних студій в Україні. Зокрема, працівник ґендерного центру спостерегла: «Нам потрібен Інститут ґендерних студій». І справді, наразі немає координаційної структури з ґендерних досліджень в Україні. У свій час ПРООН дала схожу рекомендацію, закликаючи створити національний центр для синтезу ґендерних досліджень, трансляції знань до мас-медій і державних структур, сприяння обізнаности у справах ґендеру і розвитку ґендерних підходів в усіх суспільних сферах. Важливо, зазначали респонденти, щоб такого роду ініціятиви, навіть якщо їх фінансують західні фонди, виявляли чутливість до українського контексту. Як пояснила представник НУО, «є один добрий дослідницький центр, але у нього специфічна неукраїнська спрямованість, він орієнтується на російський дослідницький потенціял і не зважає на особливості українського контексту. Це вже відповідальність донорів – думати, кого вони фінансують».

Увагу до сфери мас-медій зарахували до пріоритетних чинників чверть респондентів. Наприклад, посадовець зазначила: «Нам потрібно зацікавити ЗМІ, розробити професійні тренінґи для журналістів, які висвітлюватимуть ґендерні питання. Інформування суспільства починається з інформування ЗМІ». Викладачка помітила, що «нагальною є потреба працювати з журналістами, бо вони розповсюджують стереотипи». Інші також закликали до ґендерного цензурування реклами та оголошень.

Визнаючи глибину прірви між законом написаним і практикованим, майже всі опитані говорили про потребу покращити впровадження та моніторинґ закону і ґендерних програм: «Слід розробити національний механізм упровадження ґендерної політики» (посадовець), «Найважливіший дальший крок – посилити механізм контролю та моніторинґу» (представник неурядової організації). Справді, чинний закон не передбачає механізму розгляду справ ґендерної дискримінації та процедуру відповідальности винуватця. У той же час, визнаючи, що, як сказала активістка, «самого закону недостатньо», понад третину респондентів висловилися за створення розгалуженої системи державної інфраструктури з питань ґендерної рівности на додачу до чинного механізму захисту через суд. Численні ідеї про те, як це могло би виглядати, коливалися від «окремого державного органу з питань ґендеру» (дослідник), «державної програми і центрального органу для її впровадження, бо міністерство думає про зовсім інші речі» (директор інституту) до впровадження лобістів ґендеру всередині наявних структур: «Було б добре мати посаду, відповідальну за ґендер, у Верховній Раді» (посадовець), «в уряді потрібне ґендерне лобі» (викладач). Іще одним ключовим моментом серед рекомендацій було те, що ґендерну політику не може здійснювати лише один орган. Натомість, сказала активістка, «програми всіх міністерств мають бути пронизані ідеями ґендеру».

Більш як третина опитаних також відзначили потребу урівняти участь чоловіків та жінок у політиці та ухваленні рішень на найвищому рівні. На думку колишньої посадової особи, «коли в парламенті буде 35% жінок – автоматично зміниться усе, бо жінка думає краще за чоловіка і її мозок працює у іншому напрямку». Варто відзначити відвертий есенціялізм цього твердження, його надмірну біологізацію різниці між чоловіками та жінками, а також те, що воно по суті є інверсією до чоловічого шовінізму. Попри це, думку про потребу вводити жінок у політичний процес підтримали всі експерти.

Натомість розділилися думки опитаних щодо того, як краще досягти паритетного представництва. Дехто однозначно висловився за квоти й апелював також до думки населення із цього приводу: «Дослідження показали, що наші люди не проти квот... Людям уже не треба пояснювати, що таке ґендерні квоти» (викладач). Але не всі підтримують цю ідею. Квоти, доводила представниця парламентського комітету, нічого не дадуть, бо «жінки, що потраплять до списку, будуть жінками чи дочками олігархів і натискатимуть кнопку голосування, коли їм скажуть. Це будуть не жінки, а жіночки. Це і тепер так, тому навіть немає сенсу рахувати, скільки тих жінок у парламенті».

Іншою істотною темою серед рекомендацій стала потреба моніторинґу та досліджень. Чверть респондентів наголосила потребу систематично відстежувати проґрес і продукувати знання задля подальших змін. Наприклад: «Дослідження і аналіз дуже потрібні, бо теперішні оцінювання переважно складаються зі звітів для міжнародних організацій» (директор інституту). Інша дослідниця зазначила, що «посадовці завжди звітують, що Україна все виконує; і тільки лицем до лиця з фактами вони визнають проблеми. Ось чому нам потрібні дослідження – щоб базувати на них арґументи для політиків». Ця тенденція становить одну з небезпек ґендерного мейнстримінґу, бо влада здійснює його часто поверхнево й низька його ефективність може бути бюрократичним фокусом задля досягнення індикаторів, потрібних для звіту. У пострадянському контексті небезпеку формалізації ҐМ поглиблює давня, від часів планової економіки, традиція фальшивого звітування. На думку респондентів, найкращий моніторинґ може полягати у «ґендерному аналізі роботи усіх міністерств» (викладач), «розвиненішій і професійнішій статистичній базі» (дослідник), а для цього слід продумати, «які маркери можуть правдиво описати стан речей» (викладач). Важливість досліджень і статистики для реальних змін підтвердили і деякі інші респонденти. Дослідниця арґументувала: «Лише коли ми даємо їм – політикам та бюрократам – конкретні приклади про чоловічу смертність чи кількість українок дітородного віку за кордоном – тоді вони усвідомлюють важливість».

Респонденти також зазначили, що «ґендер – це не тільки про субсидії та захист жінок і материнства» (директор неурядової організації), але також про те, «що чоловічі проблеми теж існують» (представник неурядової організації). Як висловилася посадовець, «чоловіки соромляться говорити про свої проблеми, а може, ситуація із ними іще складніша, ніж становище жінок». Потребу звернутися до проблем чоловіків у контексті впровадження ҐМ деякі учасники дослідження описали як невідкладну. Зокрема, такі респонденти зазначили, що деяким західним програмам властивий переважно фокус на жінок, тоді як розширення ҐМ на чоловіків іноді викликає опір попри те, що «нині чоловіків дискриміновано не менше, ніж жінок: чоловіче безробіття і специфічні хвороби зашкалюють, знижується якість їхнього життя, а з нею і його тривалість» (дослідник). Справді, очікувана тривалість життя чоловіків на 10 років менша, ніж для жінок. Представниця неурядової організації зазначила, що «смертність чоловіків нині близька до воєнних часів». А викладачка навела дані, що «смертність чоловіків утричі перевищує жіночу смертність у віковій групі 28–40 років». Ґендерні відмінності у рівні смертности є особливою проблемою в Україні, й ефективна стратегія ҐМ не може не враховувати цієї проблеми.

Наостанок деякі респонденти підкреслили, що для кращого втілення ҐМ в Україні варто покращити взаємозв’язок між державою та неурядовими організаціями: «Відчувається брак співпраці між державою, що зараз має враховувати ґендерні питання, та неурядовими організаціями, які знають, як це робити» (посадовець). Справді, такі автори як Рунак Джахан (пакистанська феміністична дослідниця, нині працює у США) пишуть, що ҐМ тільки тоді спричиняє трансформації, коли проґендерні групи мають змогу впливати на порядок денний. В Україні цього поки що немає через слабкість і фраґментацію жіночого та правозахисного руху. Британська дослідниця Івон Галіґан зі співавторками доходять схожих висновків: «Жінок у постсоціялістичній Европі рідко залучено у процес формування стратегії ҐМ. Натомість ҐМ встановлюють рішенням згори, і зазвичай це відбувається через потребу підлаштуватися під правила ЕС». Але участь громадянського суспільства є незамінною, бо там, де ҐМ не враховуватиме специфічних соціяльних і політичних контекстів конкретної країни, можна очікувати хіба що формальних і поверхневих змін. У той же час, як підсумувала представниця неурядової організації, «годі чекати результатів від ҐМ наступного ранку. Те, що встановлювалося тисячі років, не може змінитися за одну мить».

         

        Сторінки4

        Автори

        Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

        Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

        Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

        Долучіться до дискусії!

        Зображення користувача Гість.
        Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

        Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

        Опубліковано у часописі