Метастази ідеології

Червень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
8
1224 переглядів

Кожен історичний період має свою хворобу-як-метафору — іконічну недугу, через яку можна описати тип суспільних зв’язків, окреслити найголовніші суспільні драми. У такому означенні хвороби-як-метафори я, очевидно, покликаюся на відомий есей Сюзен Зонтаґ, але роблю це з кардинально протилежною метою. Розмірковуючи про туберкульоз і рак як дві найтяжчі хвороби XIX–XX сторіч, що захопили не тільки тіло, а й символічну сферу соціюму, Зонтаґ намагається демістифікувати обидві: виявити і проговорити ті суспільні метафори, в основу яких покладено стереотипні уявлення про ці хвороби.

Я ж говоритиму про ракові метастази як найпридатнішу метафору для окреслення ідеології.

Але, не перестрибуючи, по порядку.

Туберкульоз — ураження легенів, провідників повітря в тілі, а отже, й сфери духу — сприймали як благородну недугу, яка поцілює людей пасіонарних, людей, у нутрі яких вирують емоції та пориви, з якими вони не можуть справитися. Сухоти — хвороба доби Романтизму. Страждати від неконтрольованих душевних поривів — чи буквально, чи метафорично — стає модно, що зумовлює й модний суспільний типаж, the look, як ми сказали б сьогодні: худорляву виснаженість, прозору блідість із яскравим червоним рум’янцем, вологий блиск очей, раптові перепади настрою та рівня енергійности, від обсесивного захоплення та бурхливої діяльности до летаргійного стану. Модно не мати апетиту, спроквола дзьобати з тарілки, втрачати свідомість і невмотивовано червоніти — навіть якщо на жодні сухоти ти не страждаєш. (Століття після цього схожий типаж виникає знову — кокаїновий ґламур, що так іконічно уособлює Кейт Мос. Але це вже розмова про інші суспільні недуги.)

Туберкульоз сходить із суспільної авансцени із вичерпаністю романтичної доби та з поступом у медицині. Етіологія хвороби виявляється простою та прозорою — туберкульозна паличка успішно лікується. Хвороба втрачає свою містичну природу, а отже, стає непридатною як метафора чи символ. І хоч сам туберкульоз не знищується як такий, а у деяких суспільствах, зокрема українському, навіть сьогодні створює епідемічну загрозу, з літературних сторінок зникають персонажі типу Базарова з турґенєвських «Батьків та дітей», «Зачарованої гори» Томаса Мана або численних туберкульозників Ремарка. Зникає тип щоденників Кафки, Марії Башкірцевої чи Лесі Українки. Натомість формується новий тип трагічної суб’єктивности — герой, що помирає від раку.

Онкологічні захворювання, проте, не обростають такою самою благородною аурою, як туберкульоз. Ба навпаки, стереотипне уявлення про хворого на рак — насамперед як про людину, що закупорила вільну циркуляцію енергії в тілі, занадто вгамовувала себе та свої поривання, не жила вільно, а отже, своїм боягузтвом жити сама виростила в собі пухлину. Рак — це стигма, а не романтична обраність.

Стереотипні уявлення і про туберкульоз, і про рак базуються на цілком хибному ототожненні психології пацієнта із типом захворювання, джерелом якого, своєю чергою, є середньовічні уявлення про типи рідини, які превалюють у тілі й зумовлюють розподіл на флегматиків, холериків, меланхоліків та санґвініків. Рак, за середньовічними уявленнями, — це розлиття меланхолійної жовчі в тілі. Перестрибуючи від середньовіччя до XX століття, бачимо, на жаль, фундаментально тотожне розуміння раку, попри всі наші наукові надбання. Захворіти на онкологію — досі означає не справитися із власною жовчю. Звідси стигматизація пацієнтів, які в суспільному підсвідомому постають як винні, наражаючись на зловтіху, а не милосердя.

Демістифікація хвороби-як-метафори для Зонтаґ була персональним хрестовим походом. Потерпаючи від раку, який нарешті виснажив її до кінця, вона на власному досвіді відчула неґативну стереотипізацію, яка до тілесних страждань додала ще й психологічні. Можливо, саме тому Зонтаґ була така чутлива до страждань інших. Проговорюючи тему страждання в низці есеїв, саме вона розпочинає дискусію щодо етики споглядання смерти у світлині. Саме Зонтаґ стає найбільшим...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі