Метафори зради

Жовтень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
1155 переглядів

Відзначене нещодавно 70-ліття совєтсько-німецького Договору про ненапад, більше знаного як пакт Молотова–Рибентропа, унаочнило ще раз кардинальну відмінність між Східною та Західною Европою в розумінні цього документу й усіх пов’язаних із його підписанням подій. Ця відмінність указує на певний цивілізаційний розлам, на істотно інакші досвіди, пам’яті та ставлення до минулого і теперішнього.

Для західних европейців цей договір – усього лише історичний факт, один із безлічі, подія, що відбулася 24 серпня 1939 року, відкривши шлях до поділу Східної Европи між нацистами і совєтами, а відтак і до Другої світової війни. Передісторія цього договору та його наслідки є на Заході в основному предметом історичних досліджень, але аж ніяк не масового інтересу, публіцистичних дискусій та мистецьких опрацювань. На Сході він є ще й метафорою, символом вразливости реґіону, цинізму великих держав та брутальности й непередбачуваности історії. Але насамперед він є метафорою зради. І в цій ролі його можна ставити в один ряд з іншими знаковими подіями, що мають для західних европейців цілком інше історичне значення, проте для східних европейців мають той самий моральний (чи, радше, аморальний) сенс: Мюнхен, Ялта і багато чого дрібнішого.

Кожна східноевропейська нація має власний список образ і кривд щодо Заходу – починаючи від поділу Польщі наприкінці XVIII століття і до проведення Олімпійських ігор у Берліні 1936 року під акомпанемент антиєврейських погромів, від жертвування української незалежности 1918–1920 років на користь Росії та Польщі до недавнього фактичного схвалення Заходом російської окупації грузинських територій. Не всі ці образи та кривди є обґрунтованими, але всі вони відбивають певний історичний досвід, який західні партнери надто часто не розуміють і не враховують. А тим часом без такого врахування цивілізаційний розлам неминуче глибшатиме, породжуючи нові непорозуміння і нову недовіру. І знову й знову представники Заходу дивуватимуться надто, на їхню думку, нервовій реакції українців, прибалтів, поляків на те, що вони евфемістично називають «новою російською твердістю» (new Russian assertiveness), а ще більше – на цинічну готовість Заходу всіляко тій «твердості» потурати. Знову й знову вони обурюватимуться блюзнірськими, на їхню думку, намаганнями східноевропейців поставити совєтський комунізм і нацизм на одну дошку. Для західноевропейців комунізм – це насамперед абстрактна теорія, зі шляхетними, але, на жаль, утопійними цілями, незіставна з бридкими расистськими теоріями нацистів. А для східноевропейців комунізм – це насамперед конкретна практика, мало чим відмінна від нацистської у методах і масштабах знищення «ворогів».

Усе це, звісно, не виправдовує східноевропейців за їхні власні помилки та негідні вчинки і не звільняє від відповідальности за становище, у якому вони перебувають. Це спонукає лише до критичнішого самоаналізу з обох боків і до відвертішого обговорення тих проблем, що їх усе ще по-різному сприймають й інтерпретують у різних частинах континенту.

Захід і решта світу

Перше питання, на яке варто відповісти у цьому контексті: чому східноевропейці все ще дивляться у бік Заходу з такими великими і часто безпідставними сподіваннями – попри незліченні розчарування, відверте нехтування, зневажання, уявні й реальні зради? Чому вони й далі інфантильно очікують, що Захід повинен про них пам’ятати, дбати, а подеколи навіть жертвувати власними інтересами заради малозрозумілих, та й малоцікавих йому інтересів сусідів на сході?

Відповісти на першу частину питання неважко. Всі малі східноевропейські народи історично були затиснені між східними й західними потугами й не мали особливого вибору, крім як орієнтуватися на менше зло. З цього погляду, конституційні і, як на свій час, достатньо правові імперії Габсбурґів та Гоґенцолернів були, звісно, кращі від деспотичних імперій турків та росіян. (Ліберальні...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі