Месмер і Фройд, або Медицина, що стає філософією

Квітень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
185 переглядів

1774 року один маловідомий віденський лікар лікує молоду тридцятирічну жінку, «фройляйн Естерліну». Протягом багатьох років дівчина страждає від «конвульсивної хвороби». Кров реґулярно підіймається до голови і провокує сильний біль, після якого дівчина страждає від «манії, роздратування, нудоти й запаморочення».

Лікує він самостійно або ж за посередництвом об’єкта-посередника, якому, як каже він сам, передає «магнетичні здатності». Якось пропонує колезі обрати одну з шести порцелянових чашок, які збирається зарядити; щойно саме ця чашка торкається руки Естерліни, це провокує конвульсію, доводячи, що «заряджений» об’єкт впливає на рух рідин у тілі хворої. Так само він заряджає і руку свого колеґи. До зарядження вона не провокує жодного руху Естерліни; після – конвульсивне стискання.

Лікаря звали Франц Антон Месмер; він є автором теорії «тваринного магнетизму», magnétisme animal. Мине лише декілька років, і він стане однією з головних тем салонних розмов, наукових суперечок та літературних експериментів.

***

Цей лікар, який народився у Швабії та отримав докторський ступінь у Відні, претендує на лікування поширених хвороб. У Парижі за декілька років до революції Месмер має цілі юрби прихильників, здебільшого у королівському дворі та серед аристократів, часом витончених, часом примітивних. У нього три сотні учнів; у його найближчого соратника Дельона – півтори сотні.

В історії лікувального таланту Месмера є кілька перемог: кажуть, він вилікував від паралічу чоловіка на ім’я Остервальд, керівника Мюнхенської академії наук. Також кажуть, що він вилікував сліпу Марію Терезу Парадиз, повернувши їй зір. Він полегшує страждання письменника Кура де Жебелєна, одного з відкривачів давньої мітології; коли, попри всі зусилля, Кур іде із життя, іроніки пишуть, що він «помер, вилікуваний тваринним магнетизмом».

Є й ті, кого ці магнетичні сеанси залишають байдужими. Письменник Ля Гарп на месмеричних сеансах нічого не відчуває. У салоні Гольбаха, на очах усього інтелектуального бомонду Парижа, Месмер зазнає невдачі.

Прилюдні експерименти двозначні: часом успішні, часом ні. Одних успішно магнетизують. Інших магнетизують, але вони нічого не відчувають. Іще одних не магнетизують, але переконують, що магнетизують, і в них починаються магнетичні симптоми. Висновок паризького Медичного факультету: більшість магнетичних симптомів – результат уяви й самонавіювання.

За декілька років перед Революцією, розчарований, розбитий, герой і антигерой, цей віденський лікар змушений залишити Париж і повернутися на батьківщину. До Парижа він повертатиметься ще кілька разів, без особливого успіху.

***

Від Месмера, втім, усе тільки починається. Месмерична доктрина й месмерична мітологія стверджуються, поширюються і набувають нових форм.

У 1780-х роках один аристократ, маркіз де П’юїсеґюр, випадково знаходить дивне застосування доктрини віденського лікаря. В одному селі він лікує юнака від запалення легенів; раптом юнак впадає в глибокий сон, під час якого робить будь-що, що йому наказує гіпнотизер. Ба більше, спілкуючись із хворими, цей сомнамбулічний юнак непомильно визначає їхні симптоми та хвороби.

П’юїсеґюр і декілька інших ориґіналів дадуть поштовх новій моді: її називатимуть не так «месмеризмом», як «гіпнотизмом» чи «сомнамбулізмом». Мистецтвом вводити людей у сон, при цьому повністю підкоряючи волі магнетизера, змушуючи долати межі своєї свідомости. «Гіпнотик» та «сомнамбула» собі не належать; вони не пам’ятають свого свідомого життя. У стані сну вони не мають своєї волі, а підкоряються волі магнетизера. Вони навіть не мають своєї свідомости, слухаючи свідомості й підсвідомості інших, лікарів чи хворих. У свідомому житті вони не пам’ятають того, що відбувалося з ними під час гіпнозу.

Ми не знаємо достеменно, чи мала ця сомнамбулічна медицина...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі