In Memoriam. Ігор Шевченко (1922–2009)

Грудень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
122 переглядів

26 грудня напередодні свого 88-річчя у Кембриджі в США помер визначний український візантиніст, історик і філолог, професор Гарвардського університету Ігор Іванович Шевченко.

Він народився на початку 1922 року біля Варшави в українській родині, яка мусила виеміґрувати з України після поразки визвольних змагань. Середню освіту здобув у Варшаві, високу – у Карловому університеті в Празі, де 1945 року отримав ступінь доктора філософії у класичній філології, давній історії та порівняльній лінґвістиці. По війні Ігор Іванович мешкав у Бельгії, продовжуючи студії з класичної філології та візантиністики у Католицькому університеті у Лювені й отримавши тут 1949 року ступінь «docteur en philosophie et letters»; упродовж цього періоду він брав участь у семінарі під керівництвом визначного візантиніста Анрі Ґреґуара. В той самий час Ігор Шевченко ступив у царину української белетристики, перекладаючи під псевдонімом Іван Чернятинський (материне прізвище) «Animal Farm» Джорджа Орвела (1945) – «Колгосп тварин» (1946) – і переконуючи автора написати окрему автобіографічну передмову до цього видання.

Переїхавши до США на початку 1950-х років, Ігор Шевченко викладав у кількох престижних університетах: у Каліфорнійському університеті у Берклі, у Мічиґанському та Колумбійському, де став повним професором. Від половини 1960-х він є старшим науковим працівником (senior fellow) чільного американського візантиністичного центру у Дамбартон Оуксі у Вашинґтоні. В той же час він активно долучається до процесу творення україністичних катедр і Українського науковового інституту в Гарвардському університеті (УНІГУ), яким керував професор Омелян Пріцак. 1973 року, саме коли офіційно започатковано УНІГУ, Ігор Шевченко із Дамбартон Оуксу переїжджає до Гарварду і стає професором візантиністики в Департаменті класичних мов – і водночас заступником директора УНІГУ. Впродовж наступних майже двадцяти років він, разом із Омеляном Пріцаком, встановлює зміст, стиль і планку нової гарвардської україністики, особливо дбаючи про джерелознавство, компаративістику й міждисциплінарність, а найперше – про рівняння на найвищі стандарти світової науки. Серед докторів, передусім візантиністів і медієвістів, що їх підготовлював Ігор Шевченко, є й україністи: о. Борис Ґудзяк, Франк Сисин, Зенон Когут і автор цих рядків. Його широченна ерудиція й безпомильне відчуття стандартів, дар синтези й культурної та історичної перспективи були моделлю й дороговказом для цілої гарвардської україністики та медієвістики.

На довгому та плідному науковому шляху Ігор Шевченко здобув визнання світової наукової спільноти. Він був довголітнім президентом Міжнародної асоціяції візантійських студій, отримував наукові нагороди від інституцій Німеччини, Польщі й України. Проте не можна позбутися думки, що українська наука, навіть і після настання незалежности, так і не зуміла (за виїмком хіба що Українського католицького університету у Львові) використати широких знань і творчої наснаги Ігоря Шевченка. Натомість «Критика» пишалася його присутністю в нашому колі й завжди раділа з виступів і порад її довголітнього дописувача і члена редколеґії. Його відхід зубожує нас, як і ціле українське наукове середовище.

Вічна йому пам’ять.

За редакцію «Критики»

Григорій Грабович

 

Про автора
Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі