Маскарад жіночности як успішна художня стратегія

Лютий 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1381 переглядів

Феміністичне мистецтво зазвичай перебуває поза мейнстримом українського артпроцесу, тому звернення художника до жіночої тематики може привабити вже самою тільки небуденністю події. Проте привабливість творчости двох помітних у сучасному українському мистецтві постатей, Маші Шубіної та Алевтини Кахідзе, цим не вичерпується. До спільних для обох авторок тем – бажання, погляд у культурі, специфічна маскарадна жіночність – кожна з них звертається по-різному.

Теоретичне обґрунтування «жіночого маскараду», що його розігрують обидві художниці, можна знайти у Джудит Батлер та Люс Іриґаре. Відправною точкою є психоаналітичний текст Жоан Рив’єр «Жіночність як маскарад» (1929), основна ідея якого – фемінність сама по собі сконструйована як маска. На прикладі жінки, яка, досягши успіху у праці, розпочинає флірт із колеґами, Рів’єр показує, що наголошування власної жіночности може бути засобом, який дає змогу приховати захоплення суб’єктної позиції й уникнути кари за «неправильну» поведінку. Маскарад має потенціял підкорення і спротиву патріярхату водночас. З одного боку, це спосіб, у який створюється фемінність як така: бути жінкою означає діяти як цінність, що визначена чоловіками для чоловічого задоволення (Люс Іриґаре). З другого боку, саме поняття «маски» створює дистанцію: жіночність – це не щось іманентне, а культурний конструкт, який можна носити або зняти.

Кіно-критикині Лора Малві та Мері Ен Доан додають до розгляду «жіночого маскараду» ще один аспект – трансвестизму. Обіймаючи суб’єктну «чоловічу» позицію, жінка вчиться поводитися за маскулінним зразком і, оскільки більшість культурних продуктів створено для чоловічої насолоди, солідаризуватися з маскулінним поглядом. 

Маша Шубіна: «ідеальна Я»

Цю теоретичну схему дуже добре ілюструють роботи Маші Шубіної – мисткині, яка 2009 року отримала спеціяльну (другу) премію для молодих художників від ПінчукАртЦентру. Вибравши традиційний для історії живопису об’єкт зображення – жіноче тіло, вона, як суб’єкт-творець, надає насолоді від його споглядання авто-еротичного та нарцисичного характеру: адже це тіло – її власне.

Від 2005 року всі проєкти Шубіної базуються на автопортреті. В «Автопортреті» (ґалерея «Файн Арт», Москва, 2005), «My Dear Curator» (лондонська Mattew Bown Gallery, 2006) та інсталяції «Цифровий нарцисизм» для виставки «Genarations UsA» в ПАЦ (2007) використано один і той самий матеріял: автопортрети, намальовані за фотографіями, згодом оцифровані та виставлені на сайтах знайомств. В анкетах Шубіна пише, що шукає куратора та спілкується з шанувальниками, згодом роздруківки з сайтів використовуються як фон для живопису. У видовищній, але не надто інтелектуальній грі з медіями художниця використовує стратегії репрезентації, характерні для соціяльних мереж – прикрашання себе, фривольні пози. Авторка створює цукерочку для погляду, однак чоловічого чи жіночого? Тіла на полотнах Шубіної надто ґламурні, щоби викликати чоловіче бажання. Значну роль відіграють аксесуари, які підкреслюють статус героїні, її тонкий смак і богемний стиль життя, а не відверта еротика. Ці зображення можна трактувати як розігрування задоволення від власної відповідности ідеалу жіночности, що підтверджується спілкуванням на сайтах та запрошеннями від кураторів.

Перформанс Алевтини Кахідзе «Тільки для чоловіків, або
Суджений-ряджений, з’явись мені у дзеркалі»
(куратор Єжи Онух, 2006, ЦСМ, Київ)

Із феміністичного погляду звернення Шубіної до власного тіла не є революційним: картини іґнорують фізіологію, потреби і стани плоті, концентруючись на віртуальності бажаного. Найпомітніше це у...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі