Маркіян Шашкевич: механізми культу

Лютий 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
278 переглядів

Бібліотека Шашкевичіани. Нова серія. № 1 (6): Василь Горинь. Перепоховання Маркіяна Шашкевича. Львів: Шашкевичівська комісія Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2003.

Бібліотека Шашкевичіани. № 2 (7): Феодосій Стеблій. Предтеча «Руської Трійці». Перемишльський культурно-освітній осередок першої половини XIX ст. – Львів: Шашкевичівська комісія Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2003.

Згадуючи про свою участь у похоронній процесії козаків Богданівського полку в Києві 1917 року, Михайло Грушевський зауважив: «Я йшов з іншими членами Ц[ентральної] ради в сій сумній, величній і гарній процесії і думав гіркі думи про те, що українці взагалі найкраще вміють ховати. Вони великі майстри в сім і вкладають в похоронні процесії всю душу». Взагалі схильність до мартирології притаманна всім іншим центральноевропейським народам. За бажання її витоки можна відшукати в відомій християнській леґенді про воскресіння. Звідти, мабуть, походить і уявлення романтиків про нації цього реґіону як про сплячих велетів, яких можна і треба пробудити.

Утім, мартирологія – невилучний складник будь-якого національного міту. В останні десятиліття з’явилася низка понаднаціональних культів світового масштабу. Це стосується, насамперед, сфери поп- і рок-музики (що сама по собі є явищем понаднаціональним: Джим Морисон, Джон Ленон, Курт Кобейн, Фреді Меркурі тощо, на пострадянських просторах – Віктор Цой), але не тільки її (принцеса Даяна, в іспаномовному світі – Евіта Перон). Очевидно, справа тут в Маєстаті Смерти. Безумовно, можна скептично сприймати леґенду про Страшний Суд, проте смерть – невблаганний суддя, що нерідко скидає з п’єдесталів пророків фальшивих та вивищує автентичних, нерідко упосліджених і невизнаних за життя. Sic transit gloria mundi!

Кожен, хто вперше відвідує Личаківський цвинтар у Львові, не може не звернути уваги на невеличкий український пантеон відразу по центральній алеї. Маю на увазі пам’ятники Іванові Франку, Володимирові Барвінському та Маркіянові Шашкевичу, які, безумовно, належать до шедеврів цвинтарної скульптури. Кожна із цих осіб після смерти ввійшла до національного пантеону. Але якщо обставини похорону Франка й історію пам’ятника на Франковій могилі описувано неодноразово, на могилі Барвінського – іноді, то про Шашкевича після 1893–1894 років не писали жодного разу.

Останнім часом Василь Горинь, провідний науковий співробітник Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України і співголова комісії шашкевичезнавства, відомий із праць про знакові символи Галичини (перевидання «Галичанства» Михайла Шлемкевича, книжечка про віллу Грушевського у Львові тощо). У його новій брошурі показано, як галицькоукраїнський політичний істеблішмент сакралізував особу Шашкевича в 1893 році, перепоховавши його у Львові.

Відомо, що Маркіян Шашкевич помер у забутті й злиднях 7 червня 1843 року в Новосілках (тепер – село Буського району Львівської области) на тридцять третьому році життя. Його поховали на парафіяльному цвинтарі у гробівці урядника панського двору Ґарбовського, по тому надовго забули й згадали аж 13 березня 1868 року в Відні, де студенти місцевого університету відзначили двадцять п’яті роковини Шашкевичевої смерти літературно-мистецьким вечором. У день різдва св. Івана 1880 року члени історично-літературного гуртка філософського факультету Львівського університету не без труднощів встановили місце поховання Шашкевича (для порівняння зауважу, що могила Вагилевича на Личаківському цвинтарі була занедбана та втрачена; щоправда, нині там можна побачити металевий хрест із його ім’ям, але ця могила – не автентична, а символічна). Протягом 1880-х вечори будителя влаштовували вже по всій Галичині, а після 1893 року Маркіян Шашкевич став хронологічно третім національним героєм галицьких українців: першим був груповий образ «князів Русі», а культ Володимира Барвінського заіснував на...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі