Мамай чи майбутнє?

Серпень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
44 переглядів

Відзначання 60-х роковин кривавого українсько-польського етнічного конфлікту на Волині 1943 року поставили як перед українським, так і перед польським суспільствами питання, що мають не так історичну, як моральну природу. Обидва народи опинилися перед банальною для історика-постмодерніста істиною: історія ближча до літератури, ніж до точної науки, ба навіть більше – вона, принаймні у своїй оцінковій частині, перманентно переписується, деконструюється. Часи позитивізму з його раз і назавжди усталеною історичною правдою давно минули, однак, не для загалу: у шкільній історії національний канон і далі має залишатися непорушним або принаймні зміни в ньому не мають виглядати на руйнування сакраменту. Зрештою, а чи повинен «народ» знати цю банальну істину, що історія – це тільки щоразу перефразований дискурс, себто мовна практика? Може, це царина філософії історії? Чи можна постійний перегляд історії назвати терміном, що його повсякчас таврують об’єктивісти – релятивізм? З їхнього погляду – так. Проблема тільки в тому, що теорія та філософія історії давно вийшли на інші рівні, що, на жаль, не враховується в сьогоднішній історичній та політичній дискусіях щодо Волині.

Повернімося до фактів та їх оцінок. Факт убивств є незаперечним навіть для крайніх антагоністів у цій дискусії. Сперечатися можна про доказовість тих чи інших подій, про кількість жертв, місця поховання, обставини. Врешті-решт, це питання часу та докладности опрацювання історичних документів. А от усвідомити мотиви, суспільні причини та наслідки саме такого розгортання конфлікту, оцінити його, оцінюючи тим самим самого себе – це змушений буде зробити кожен самотужки.

Акт президентів України та Польщі, вчинений у селі Павлівка на Волині, є тільки пуантою, сиґналом, щоб кожен із нас розпочав процес осмислення того, що сталося – він не вичерпує проблеми, не дає загальнообов’язкової для всіх настанови. Він сиґналізує, що на політичному українському та польському державних рівнях, на міжнародному рівні, ці події озвучені й оцінені.

Варто зауважити, що попри постмодерністський релятивізм, який панує в сучасній історичній науці, у міжнародній практиці для загального блага – тобто з утилітарною метою – панує і пануватиме позитивістська модель об’єктивної (?) історії та об’єктивної (?) моралі, базованої зазвичай на секуляризованому християнстві, якщо таке можливе. Водночас доволі рідко ухвалення політичних рішень спирається саме на мораль, хоча а-моральна/поза-моральна політика тільки ситуативно може бути успішною – на далеку перспективу вона програшна. Акт примирення 11 липня 2003 року є чи не однією з перших спроб морального політичного рішення влади, і тому ми, українці та поляки, маємо прийняти його попри всі недосконалості його творення.

Натомість на персональному рівні кожен із нас має оцінити ті події самотужки. Як це робити, на що опиратися, що взагалі означає «оцінювати»?

Оцінювати в історії означає робити судження, судити. Але чи кожен із нас має право бути суддею? Та й кого ми судитимемо? Ще живі учасники подій на історичній Волині (від Холмщини до Житомирщини), і наша думка про ці події, хоч би якою вона була, не має щодо них жодної юридичної сили. (Щоправда, польська влада зініціювала проведення справжнього слідства у цих справах, і можливі реальні позови до суду – національного польського чи міжнародних – хоча сьогодні відповідних міжнародних судових інституцій немає.) До кого тоді спрямоване моє судження, моя оцінка цих подій? Почасти до учасників конфлікту, хоча я не знаю нікого з них. Отже, я мав би бути максимально відстороненим, оскільки події не стосувалися моїх кревних. Натомість кожного з нас – у тому числі й мене – опановують емоції, а це означає, що оцінка стосується не стільки реальних учасників, скільки кожного з нас. Мене, українця і мене, поляка. Чому? Адже ми, середня та молодша генерації українців і поляків, не брали участи в цьому конфлікті. То в якому сенсі ми причетні до цих подій?

Ми, українці та...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі