Мальборк і хрестоносці

Листопад 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
78 переглядів

1.

Місто Мальборк лежить у тій внутрішньо заглибленій частині світу, фраґменти якої на географічних мапах прийнято замальовувати темнозеленим. Це така картографічна умовність: темнозелене повинне асоціюватися з вологою, багнами, дощами і міріадами комах улітку. Надбалтійсько-прусські ландшафти взагалі екстремально не вражають екстремізмом: крім нуднуватої рівнинності, для них типова хіба що несамовита кількість там і сям розсипаних дрібних озер. Коли бачиш це знову-таки на мапі, то сам собою виникає спогад про скалки Розбитого Дзеркала. Так воно і є насправді: вся ця озерна надмірність являє собою рештки донині нерозталого льодовика. Захаращена всіляким лайном вербальна пам’ять принагідно підсуває слово морени, але тут ми загрузаємо, одностайні у поверховості власних знань з геології та інших наук про землю (так ніби науки про небо нам доступніші).

Ми – це четверо мандрівників усередині не так давно купленої пострадянської «ниви», що недільного полудня натужно долає відстань між Торунем і Ґданськом. Нас кожної статі порівну, та що там ускладнювати! – ми є двома подружніми парами, таким собі квартетом на літературних гастролях. Наша подорож має всі шанси стати цілком недаремною: ми рухаємося все далі й далі на північ, у бік Балтійського моря з його Ґданською затокою, і в нас залишається добрих кілька годин для зупинки вмісті-герої Мальборку, він же Марієнбурґ.

І коли перед нами постає цей замок, цей ансамбль-бронтозавр із червонястої цегли та зелені, це гіпертрофоване Внутрішнє Місто, ми почуваємося майже щасливими. На це є кілька причин. По-перше, багато пива, вина і вільного часу на підступах до замку. По-друге, перспектива доторкнутися чогось дуже цілісного та справжнього (хай навіть і музейного). По-третє, теж перспектива – дальшої подорожі з морськими ганзейськими краєвидами й бурштиновим Довгим Ринком укінці, себто усвідомлення того, що чим далі, тим краще. По-четверте, той факт, що маємо 14 травня 2000 року.

Отже, 14 травня 2000 року, годині десь так само о чотирнадцятій з хвилинами, ми переступили межу Нижнього Замку, чи то пак Передзамча, у Мальборку і попри кіоски, кав’ярні, пошту й туристичні офіси рушили в бік замків Середнього та Високого, де в брамах уже маячили місцеві хлопці в білих із чорними хрестами плащах. Вони щось роздавали – якісь відозви, чи декларації, чи, може, індульґенції, а швидше за все, якісь концертні оголошення. Ми вже ніколи не дізнаємося, що за музику пропонувалося гостям замку того вечора: григоріанську, органну, фрі-джаз, трип-гоп? Ми не дійшли до брам і не потрапили до замку.

Власне, я й до сьогодні не знаю, чому саме тої хвилини мене потягло дзвонити додому. Невже сам тільки вигляд телефонних кабін здатен викликати в мені такий нестримний виплеск ностальгії? Чи це знову моя повсюдна параноя з настирливим уявлянням собі в усіх деталях якихось наглих катастроф і найнещасніших випадків?

2.

Кільканадцять годин перед тим, тобто 13 травня 2000 року, пізнього вечора, в місті Івано-Франківську, в панельному будинку №50, що в районі вулиць Івасюка та Паркової, було так само переступлено межу. Вхідні двері піддалися концентрованому ударові ногою, коли не з першого, то принаймні з другого разу. З цього моменту зловмисники перестають бути зловмисниками і стають злочинцями. Проте самі вони навіть не зауважують цієї юридичної метаморфози.

Дільниця, в якій ми живемо, є типовою для пізньорадянської урбаністки, така собі хвороботворна пухлина на тілі міста, певно, ще за соціалістичною інерцією задумана циніками-архітекторами як місто Сонця. У ній повно нікому не потрібної молоді, хронічне безробіття, купа цілодобових закладів із горілкою та наркотою. (Останню обставину, ніде правди діти, я довший час розглядав як суттєву перевагу.) Найчастіші й найзвичніші для тутешньої міліції справи – це, крім побутового насильства, саме квартирні вламування й викрадання...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі